30 жовтня 2013 року на засіданні судових палат у цивільних і господарських справах Верховного Суду України (далі - ВСУ) у справі № 6-59цс13 винесена знакова ухвала, що стосується усіх громадян України, що проживають у багатоквартирних будинках. На офіційному сайті ВСУ було обнародувано правове укладення у цій справі, в якій роз'яснювалося, що закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" правова норма про відповідальність боржника за несвоєчасне здійснення плати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених в ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу (далі - ГК). Але слід зазначити, що цей висновок, який є обов'язковим для усіх суб'єктів владних повноважень і судів, - не єдиний вартий уваги широкої громадськості положення постанови у справі № 6-59цс13.
Так, ВСУ дійшов наступних висновків:
1. Комунальне підприємство "Артемівська компанія житлово-комунальних послуг", що управляє, являється належним балансодержателемоскільки рішеннями виконавського комітету Артемівської міської ради на нього покладено здійснення функцій балансодержателя житлового фонду комунальної власності територіальної общини м. Артемівська.
2. Споживачі зобов'язані сплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг само по собі не може бути основою для звільнення споживача від оплати послуг у повному об'ємі.
3. Правовідносини, пов'язані з несвоєчасною оплатою житлово-комунальних послуг, по своїй правовій природі не є житловими.
4. За відсутності оформлених договірних стосунків, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ГК.
Коротко про суть суперечки. У травні 2012 року комунальне підприємство "Артемівська компанія житлово-комунальних послуг" (далі - комунальне підприємство), що управляє, звернулося до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до власників однієї з квартир у багатоквартирному житловому будинку міста Артемівська про стягнення заборгованості по оплаті послуг за змістом будинку і прибудинкової території із застосуванням ч. 2 ст. 625 ГК (стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції і 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості).
Позовні вимоги комунальне підприємство аргументувало тим, що починаючи з 1 травня 2008 року воно надає послуги за змістом будинку і прибудинкової території за адресою проживання відповідачів, нараховує і збирає квартирну плату з мешканців квартир житлового фонду комунальної власності територіальної общини на обслуговуючій території, а також нараховує і здійснює збір з власників будинку і прибудинкової території в межах тарифів, затверджених рішеннями виконкому Артемівської міської ради. Оскільки відповідачі є споживачами послуг за змістом будинку і прибудинкової території і своєчасно не платили гроші за надані послуги, утворилася заборгованість, яку і стягнув суд першої інстанції.
Суд не взяв до уваги аргументи відповідачів про те, що комунальне підприємство фактично не робило послуги за змістом будинку і прибудинкової території або робило їх не у вказаному їм об'ємі, комунальним підприємством не представлено доказів наявності законно встановленого тарифу для приватного житлового фонду, не ув'язнений з ними, як з власниками квартири, договір на надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у відповідачів не виникає обов'язків по оплаті таких послуг.
Виходячи з положень ст.ст. 20, 21 Закону "Про житлово-комунальні послуги" і Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабміну від 8 жовтня 1992 роки № 572, головуюча суддя Олена Худина дійшла висновку, що необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначається як обов'язок, а не право сторін, при цьому відсутність вказаного договору не звільняє відповідачів від оплати послуг, наданих виконавцем, за змістом будинку і прибудинкової території.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 9 листопада 2012 року у справі № 0503/4693/2012 позов комунального підприємства "Артемівська компанія житлово-комунальних послуг", що управляє, був задоволений і з відповідачів солідарно стягнуто заборгованість по оплаті витрат за змістом будинку і прибудинкової території з урахуванням інфляції і 3 % річних у розмірі 7657,56 грн. і судові витрати в сумі 214,60 грн.
Визначенням апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2012 року рішення залишене без змін. Визначенням Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і карних справ від 22 січня 2013 відповідачам відмовлено у відкритті касаційного виробництва.
Аргументуючи заяву про перегляд постанови ВССУ від 22 січня 2013 року на підставі неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих же норм матеріального права (ст. ст. 1, 19 - 21, 32 Закони "Про житлово-комунальні послуги", ст. 68 Житлового кодексу Української РСРст. 625 ГК), що спричинило прийняття різних за змістом судових рішень в подібних правовідносинах, відповідач, зокрема, послався на:
- постанова ВССУ від 13 квітня 2011 року у справі про стягнення заборгованості по платі за обслуговування будинку і прибудинкової території (№ 6-4491св10);
- постанова ВССУ від 25 січня 2012 у справі про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання (№ 6-850св12);
- постанова ВХСУ від 10 травня 2012 року за позовом ОСМД "Сердолік" до комунального підприємства по експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" про зобов'язання передати на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сердолік" житловий комплекс, технічну документацію на житловий комплекс і план земельної ділянки (№ 2/297);
- постанова Судової палати у цивільних справах ВСУ від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом ТОВ "Ковальская-Жилсервис" про зобов'язання укласти договір про надання послуг за змістом будинку і прибудинкової території (№ 6-110цс12).
Таким чином, в постанові від 13 квітня 2011 року у справі № 6-4491св10 ВССУ, застосувавши до спірних правовідносин ст. ст. 13, 20, 21 Закону "Про житлово-комунальні послуги", виходив з того, що у разі неукладення сторонами договору про надання послуг за змістом будинку і прибудинкової території позивач повинен довести надання таких послуг. При цьому надані позивачем довідки про нарахування вартості послуг за змістом будинку і прибудинкової території не можуть бути прийняті судом в якості доказу надання послуг, оскільки ці довідки не підтверджують надання послуг і отримання їх відповідачем.
У постанові ВССУ від 25 січня 2012 року у справі № 6-850св12 міститься висновок про те, що стаття 625 ГК до правовідносин, що виникають на підставі Закону "Про житлово-комунальні послуги", застосуванню не підлягає. Крім того, стягнення на підставі ст. 625 ГК вказаної заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції і 3 % річних від простроченої суми Законом, у тому числі пунктом 10 частин 3 ст. 20, не передбачено.
Дослідивши аргументи заявника, судові палати у цивільних і господарських справах ВСУ відмовили в задоволенні заяви про перегляд визначення ВССУ від 22 січня 2013 року, додатково роз'яснивши, що постанова Судової палати у цивільних справах ВСУ від 10 жовтня 2012 року у справі про зобов'язання укласти договір про надання послуг за змістом будинку і прибудинкової території прийнято за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення за мотивами неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріальний права. Згідно частини 1 ст. 360-7 ГПК таке рішення ВСУ є обов'язковим для усіх суб'єктів владних повноважень, що застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить вказану норму прав, і для усіх судів України. Проте постанова ВСУ не є рішенням суду касаційної інстанції, а тому посилання на нього не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права в подібних правовідносинах.
|
Тетяна Монтян |
Адвокат Тетяна Монтян вважає, що постанова у справі № 6-59цс13 "виявляє собою апофеоз беззаконня і повністю заперечує право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України, як таке - для співвласників багатоквартирних будинків". Вона нагадала, що колегія суддів ВХСУ у справі № 2/297 встановила, що не може бути іншого балансодержателя, окрім власника або юридичної особи, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, т. е. багатоквартирний будинок. За її словами, ніякого іншого виводу зробити зі змісту ч.1 с.1 Закону "Про житлово-комунальні послуги" неможливо.
"Але, як виявився, коли йдеться про фінансові інтереси комунальної мафії - для Верховного Суду України немає абсолютно нічого неможливого. Отже, читаємо: "Разом із тим законодавче визначення терміну "балансоутримувач", дані в статті 1 Закону "Про житлово-комунальні послуги", допускає можливість існування різних ситуацій" - на блакитному оці стверджують судді ВСУ. Це яких же, дозвольте поцікавитися?! А ось яких: "... у тому числі таких, коли багатоквартирний будинок існує, а особини, що має права та неце обов'язки балансоутримувача, немає (власники квартир балансоутримувачами не можуть бути за визначенням, а договір з будь-якою юридичною особою не укладався)"- дивується Т. Монтян.
Вона роз'яснила: "Геніально. Це за яким же таким "визначенням" власники квартир, що являються згідно з ДВОМА рішеннями Конституційного Суду України (від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 і від 9 листопада 2011 року № 14-рп/2011) співвласниками УСЬОГО багатоквартирного будинку як цілісності, не можуть бути балансодержателями"?!.
Пані Монтян також відмічає, що ніяких інших механізмів прийняття співвласниками колективних рішень відносно своєї власності, окрім створення ОСББ або труднодостижимого консенсусу (ст. ст. 358 і 369 ГК), цивільне законодавство не передбачає. Але це не може служити приводом для фактичного позбавлення громадян України істотної частини їх майнового права стосовно багатоквартирних будинків, а саме - права самостійно вирішувати, хто саме обслуговуватиме ці будинки.
На її думку, ВСУ, посилаючись на ст. 11 Закону "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", знаходить в ній неіснуючі сенси, стверджуючи, що "...функції балансоутримувача до приватизації квартир виконував попередній власник будинку. Він повинний на вимогу об' єднання власників багатоквартирного будинку передати житловий комплекс на баланс об' єднання. Якщо ж немає особини, якій будинок може бути переданий на баланс, попередній власник (територіальна громада та уповноважені нею юридичні особини) змушені продовжувати виконувати функції балансоутримувача". Т. Монтян пояснила, що "попереднім власником" наших багатоквартирних будинків, побудованих до 1991 року, була неіснуюча нині держава - СРСР. А з моменту викупу/приватизації хоч би однієї квартири у будинку, що стало можливо з 1989 року, удома стали спільною власністю з відповідним правовим режимом розпорядження нею.
Адвокат вважає, що короткий зміст постанови ВСУ зводиться до наступного:
1. Право власності громадян і юридичних осіб, що є співвласниками багатоквартирних будинків, - відміняється.
2. Необмежене право розпоряджатися цими будинками в частині їх комерційної експлуатації і обкладення фінансовим оброком жителів мають органи місцевого самоврядування і уповноважені ними приватні/комунальні Жеки / компанії (далі - комунальні рейдери), що управляють.
3. Укладення договорів не є обов'язковим - жителі повинні гроші апріорі просто за фактом наявності у комунальних рейдерів рішення ОМС про те, що саме цьому рейдеру найвище дарується право "доїти" конкретний будинок.
4. Робити які-небудь послуги рейдери теж не зобов'язуються і їм не потрібно доводити в суді, що послуги виявлялися. Це жителі повинні доводити, що послуги не виявлялися.
"Поздоровляю вас з ОФІЦІЙНИМ поверненням у феодалізм, дорогі українці"- зробила висновок Тетяна Монтян.
