Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. В основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Крім того, справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Неповне дослідження доказів є підставою перегляду справи судом першої інстанції.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 18 вересня 2019 року по справі № 311/3823/15-ц.
З текстами цього та інших рішень Верховного Суду можна ознайомитися у VERDICTUM.
Позовна заява мотивована тим, що позивач є сином померлої. На момент смерті матері, позивач був зареєстрований за однією з нею адресою, тому фактично прийняв спадщину, яка відкрилася після її смерті. Однак, у липні 2015 року позивачу стало відомо, що його мати за місяць до своєї смерті видала довіреність на іншу особу та уповноважила останнього подарувати брату позивача житловий будинок, що той і зробив 7 травня 2009 року.
На думку позивача, на час видачі оспорюваних ним правочинів його мати не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати, оскільки була тяжко хворою людиною, яка приймала сильнодіючі знеболюючі препарати, чим скористався його рідний брат.
У зв'язку з викладеним позивач просив визнати недійсними довіреність та договір дарування житлового будинку; скасувати запис про реєстрацію права власності за братом на цей житловий будинок.
Рішенням місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.
У касаційній скарзі брат позивача, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі неповного дослідження усіх обставин справи попередніми судами.
КЦС ВС касаційну скаргу задовольнив, з огляду на таке.
Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи оспорювані правочини недійсними, взяли до уваги лише висновок посмертної судової-психіатричної експертизи, без урахування інших доказів, які були у справі.
Зокрема поза увагою судів обох інстанцій залишилися доводи відповідача про те, що їх з позивачем батько надав нотаріально посвідчену письмову згоду своїй померлій дружині на дарування спірного домоволодіння їхньому синові.
Отже визнаючи договір дарування недійсним, суди не звернули уваги на те, що спірне домоволодіння належало спадкодавцю на праві спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частина цього будинку не могла ввійти до складу спадщини після смерті матері, оскільки належала на праві спільної сумісної власності батьку позивача, який надав нотаріально посвідчену заяву про свою згоду на укладення договору дарування будинку відповідачеві у справі.
Також необґрунтованими є висновки судів стосовно того, що зі змісту довідок про склад сім'ї, виданих Орлянською сільською радою, позивач не міг дізнатися про те, що власником спірного домоволодіння є відповідач, оскільки саме зі змісту такої довідки вбачається, що головою цього домоволодіння є позивач, а інші є зареєстрованими членами його сім'ї: батько, брат, дядько.
