Ми даємо ЗНАННЯ для прийняття рішень, ВПЕВНЕНІСТЬ в їх правильності і надихаємо на розвиток чесного бізнесу, як основного двигуна розвитку України
ВЕЛИКОМУ БІЗНЕСУ
СЕРЕДНЬОМУ ТА ДРІБНОМУ БІЗНЕСУ
ЮРИДИЧНИМ КОМПАНІЯМ
ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРУ
КЕРІВНИКАМ
ЮРИСТАМ
БУХГАЛТЕРАМ
ФОПам
ПЛАТФОРМА
Єдиний інформаційно-комунікаційний простір для бізнесу, держави і соціуму, а також для професійних спільнот
НОВИНИ
та КОМУНІКАЦІЇ
правові, професійні та бізнес-медіа про правила гри
ПРОДУКТИ
і РІШЕННЯ
синергія власних і партнерських продуктів
БІЗНЕС
з ЛІГА:ЗАКОН
потужний канал продажів і підтримки нових продуктів

Невідкладний нормотворчий свербіж як зловживання правом законодавчої ініціативи

Реформа адвокатури від Президента: аналіз законопроекту № 9055 від голови ВКДКА Олександра Дроздова
12.09.2018, 12:34
490
10

Обіцяне три роки тому Адміністрацією Президента реформування інституту адвокатури (що є частиною Стратегії судової реформи) таки знайшло своє втілення у невідкладному для Верховної Ради проекті нового Закону про адвокатуру та адвокатську діяльність (№ 9055 від 06.09.2018). Для чого переписувати профільний нормативно-правовий акт і які наслідки матиме його ухвалення?

Під прикриттям прав

Обґрунтовуючи необхідність прийняття законопроекту, його автори посилаються на потребу «забезпечення інституційної спроможності адвокатури, ефективне здійснення її функцій, розширення професійних прав та гарантій адвокатів, підвищення професійних стандартів здійснення адвокатської діяльності, а також на надання стороні захисту рівних можливостей та процесуальних прав із стороною обвинувачення».

Підвищення стандартів, покращення відносин, оптимізація структури - традиційні, беззаперечно правильні, але загальні речі на папері, які не без допомоги ЗМІ позитивно сприймаються українським суспільством, що марить реформами.

І цього разу першим, що було подане в переліку основних положень документу, стало розширення професійних прав адвокатів та закріплення додаткових гарантій адвокатської діяльності. Участь адвокатів у будь-яких процесуальних діях, безперешкодний доступ до приміщень судів, доступ до держреєстрів, заборона обшуків адвокатів та збору інформації у зв'язку із їх професійною діяльністю, - усе це, на думку реформаторів, «забезпечить реальну, а не декларативну змагальність сторін у судовому процесі».

Хай так, але диявол, як відомо, криється у дрібницях, які також традиційно були заховані у «Прикінцеві та перехідні положення» законопроекту.

Натомість найпершим у тренді покращень для адвокатури є встановлення “неприпустимості зловживання процесуальними правами”! При цьому привертає увагу віртуозне володіння розробниками інструментами юридичної техніки задля такої благої цілі. Так, змінами до Кримінального процесуального кодексу (п. 18) для учасників провадження прописали неприпустимість зловживання процесуальними правами. Запобігати таким зловживанням в рамках забезпечення змагальності сторін згідно з доповненою статтею 22 КПК буде суд.

Орієнтовні засади

Отже слідчий суддя, суд визнаватиме як зловживання дії, співставляючи їх із засадами кримінального судочинства. Звісно, «в залежності від обставин справи» і з урахуванням орієнтовного (невичерпного) переліку, до якого відповідно до п. 2 нової статті 22-1 КПК мають увійти:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, є нечинним або дія якого закінчилася, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин чи доказів;

2) повторне подання скарги чи клопотання до вирішення судом скарги чи клопотання того самого змісту;

3) заявлення завідомо безпідставного відводу або відводу з підстав, вже розглянутих судом, за відсутності нових обставин чи доказів;

4) неявка захисника у судове засідання без поважних причин, якщо обвинувачений заперечує проти проведення судового розгляду за відсутності захисника;

5) звернення до суду із завідомо безпідставним клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів або накладення арешту на майно.

Немає сумнівів, що на практиці зловживання у переважній більшості випадків інкримінуватиметься стороні захисту через незручну (читай - активну та незалежну) процесуальну поведінку.

Чому? Застосовані у переліку оціночні категорії дають вельми широкий діапазон дій для запобігання «зловживанням». Наприклад, суддя може не погодитися із адвокатом, який подав клопотання, у тому, що застосовані ним аргументи є новими обставинами чи доказами (п.1). Нагадування про раніше подану судді скаргу, яка з різних причин може бути проігнорована, також фактично стане зловживанням (п.2). На думку суддів, мабуть 99% відводів, що заявляються, є безпідставними (п.3).

Поважність причин неявки у засідання (п.4) - також вельми суб'єктивна обставина, яка має бути предметом розгляду під час дисциплінарного провадження. Адже обставини та причини неявки суддя та адвокат можуть тлумачити кожен у свій бік. Доречно згадати, що нещодавно Європейський суд з прав людини розцінив як порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод відмову національного суду перенести засідання за клопотанням адвоката, що брав участь в іншому процесі (рішення у справі «Бартая проти Грузії»).

Множачи на нуль

Аналогічний підхід розробники проекту застосували щодо адвокатського запиту. Тут також боротимуться із зловживаннями, якими вважатимуться (ч. 11 ст. 25 проекту):

1) направлення адвокатського запиту для отримання інформації, яка не пов'язана з наданням правничої допомоги клієнту;

2) використання інформації, отриманої на адвокатський запит, для інших цілей, ніж надання правничої допомоги клієнту;

3) розголошення інформації, отриманої на адвокатський запит, якщо така інформація належить до категорії таємної, службової або її розкриття порушуватиме права третіх осіб на захист персональних даних чи охорону інтелектуальної власності.

Цим переліком, на наш погляд, фактично встановлюються обмеження на отримання та поширення інформації - свободу вираження адвокатом поглядів, гарантовану ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже хто саме, крім адвоката та його клієнта, вправі визначати критерії пов'язаності інформації з правничою допомогою?

Фактично через створювану правову невизначеність, розширені права адвоката зводяться нанівець.

Наведені так звані зловживання звісно, що за щирим задумом законодавця визнаються дисциплінарним проступком та тягнуть за собою відповідальність аж до припинення права на здійснення адвокатської діяльності. При цьому припинення права особи на здійснення адвокатської діяльності на думку розробників взагалі повинно тягнути за собою втрату статусу адвоката. Це також виглядає доволі небезпечним, тому чинна редакція закону передбачає таким наслідком лише припинення адвокатської діяльності.

На цьому фоні безпорадними виглядають пропозиції доповнити статтю 45 КПК положеннями, що вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника або порушення встановлених законом гарантій його діяльності, в тому числі професійної таємниці, тягне кримінальну відповідальність. Адже саме адвокатові доведеться усюди і усім доводити, що його діяльність є саме правомірною, а не зловживанням процесуальними правами.

Згідно з пропонованою ст. 372-1 КПК суд у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків або іншого порушення законодавства може постановити окрему ухвалу. Вона надсилатиметься дисциплінарному органу для «забезпечення виконання вказівок», при цьому суд встановлюватиме у ній строк для надання відповіді.

То ж реальна перспектива оцінки активних дій як зловживання може перетворити адвоката на такого собі статиста при суді, який боятиметься мати власну думку. У такому разі інтереси клієнта адвоката визначатимуться в обсязі їх розуміння служителем Феміди і ні про яку кваліфіковану правничу допомогу вже не йтиметься.

Загалом складається враження що увесь законопроект пронизує ідея презумпції недобросовісності адвоката та боротьби з цією химерою. Та чи заслуговуємо ми з Вами на таке ставлення до нас? Звісно що питання риторичне.

Інші «покращення» професійних прав та гарантій

Розробники запевняють, що значно розширили коло професійних прав адвоката. Проте такі гасла залишаються пустим звуком за відсутності належного механізму їх реалізації, зокрема, у процесуальному законодавстві. Оскільки саме з цим питанням не поспішають розробники. Але про все по порядку.

Серед нових професійних прав називають право мати ідентифікований доступ до державних реєстрів, у тому числі Єдиного реєстру досудових розслідувань, Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень у порядку, визначеному відповідним держателем реєстру або автоматизованої системи за погодженням з Радою адвокатів України, крім реєстрів, що містять інформацію, яка є державною таємницею. Чи є у найближчій перспективі такі права реальними? Навряд чи. Оскільки зрештою їх реалізація буде напряму залежати від рішень відповідних органів державної влади. В частині ідентифікованого доступу до ЄРДР за Прикінцевими та перехідними положеннями законопроекту саме опонент адвокатури у кримінальних провадженнях - Генеральна прокуратура визначатиме межі, необхідні для надання правничої допомоги адвокатом своєму клієнту.

Таким само примарним та суто декларативним за відсутності дієвого механізму реалізації, прописаному у відповідних нормах процесуального законодавства, виглядає й право збирати докази будь-якими не забороненими законом засобами, в тому числі в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою без механізму їх реалізації.

Далі, замість того, щоб нарешті повною мірою реалізувати таку з засад кримінального провадження, як забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності та саме за загальним правилом наділити адвоката правом на апеляційне оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, слідчого судді та суду, розробники й тут схитрували. Адже вони знову дозовано, «чайними ложечками» пропонують свої покращення. Так, наприклад, усім відому статтю 303 КПК не пропонується доповнити не правом на оскарження рішень слі?чих суддів про проведення обшуку, у тому числі й у офісі адвоката, що, на жаль, стало останнім часом масовим явищем в Україні, та нарешті запровадити й наступний судовий контроль, наприклад як у Португалії (див. рішення ЄСПЛ у справі «Сервулло & Партнери - Адвокатська контора, RL і інші проти Португалії»). Натомість пропонується встановити, право на оскарження рішення та дії слідчого про вилучення речей або документів під час проведення обшуку житла чи іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, - адвокатом, у якого вилучені речі або документи, його представником, представником ради адвокатів регіону. Іншими словами ідея змін така, щоб адвокат був позбавлений можливості процесуально домінувати у кримінальному провадженні. Він повинен лише так би мовити процедурно «наздоганяти» слідчого та прокурора.

До речі лише погіршить ситуацію черговий витвір розробників, що конфіденційні зустрічі адвоката зі своїм клієнтом можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службо?ої особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування. Зрозуміло, що правоохоронці для здійснення візуального контролю будуть залучати осіб які розуміють мову міміки та жестів. Отже завдяки старанням розробників буде здійснено легалізацію втручання у спілкування адвоката зі своїм клієнтом зробить право ефективну правничу допомогу ілюзорним.

Викликають подив і пропозиції, згідно з якими захисник має право безперешкодного доступу до приміщень суду в робочий час та у час проведення судового засідання у справі, в якій бере участь підозрюваний, обвинувачений, а також до приміщень судів, органів прокуратури, поліції, органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів, установ для попереднього ув'язнення та виконання покарань, органів державної влади у будь-який час, якщо в цих приміщеннях перебуває підозрюваний, обвинувачений, засуджений, виправданий. Тобто у разі якщо у таких приміщеннях не перебуває клієнт, то і адвокат може бути позбавлений доступу до цих приміщень? Виходить що адвокату заборонено самостійно здійснювати представництво та захист інтересів клієнта і мати доступ до цих приміщень у разі відсутності в них останнього? Нонсенс!

До суттєвого звуження гарантій прав адвоката щодо якого здійснюється кримінальне провадження призведе й новела в ст. 482 КПК, згідно з якою адвокату підозра вручається Генеральним прокурором (виконувачем обов'язків Генерального прокурора), його заступником, керівником регіональної прокуратури в межах його повноважень або за їх дорученням слідчим, прокурором у порядку, визначеному частинами першою та другою статті 278 цього Кодексу. Тобто якщо до цього часу в нас хоч жевріла надія, у тому числі і завдяки зверненню до Конституційного Суду, що виключно Генеральний прокурор (виконувач обов'язків Генерального прокурора), його заступник, керівник регіональної прокуратури зобов'язаний вручати таку підозру адвокату, то завдячуючи розробникам годі й сподіватися на це.

Натомість розробники попрацювали задля унормування процедури та запропонували на допомогу слідчим та прокурорам належну правову процедуру проведення обшуку та огляду житла чи іншого володіння адвоката (ст. 237-1 КПК). Однак забули встановити імперативно, що порушення порядку обшуку адвокатського офісу повинно безумовно тягнути за собою визнання недопустимими доказів, отриманих в результаті такого обшуку. Мабуть і цю новелу ми повинні віднести до посилення гарантій адвокатської діяльності.

Разом з тим нормопроектувальники «солідно» попрацювали над професійними обов'язками адвоката, які навіть за простим арифметичним підрахуванням повинні бути збільшені на їх думку більш ніж у два рази. Одразу впадає в око, що нормативний зміст цих обов'язків не витримує жодної критики в силу суцільного нехтування вимогою правової визначеності, як складової верховенства права. Чого варті тільки такі з них як не вчиняти будь-яких дій, які становлять небезпеку для клієнта або його інтересів та виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством.

Право на працю адвоката також зазнало у законопроекті суттєвих та абсолютно безпідставних обмежень. Чого тільки вартує положення частини 3 статті 28 законопроекту: адвокат, що здійснює адвокатську діяльність, не може суміщати її з роботою за трудовим договором (контрактом), за виключенням наукової, викладацької чи творчої діяльності. Наведене прямо суперечить вимогам статті 43 Конституції України, якою встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Чому законопроектом саме адвокат, як представник одного з видів незалежної професійної діяльності, на відміну від арбітражних керуючих, аудиторів тощо, повинен бути позбавлений в наших доволі складних економічних умовах заробляти собі на життя й іншими видами праці крім адвокатської? Та чи у такому разі дійсно держава створює умови для повного здійснення адвокатами права на працю та гарантує їх рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності? Вочевидь, що питання є риторичним!

Також й про те, що дійсні наміри розробників законопроекту є далекими від посилення професійних прав адвокатів та гарантій їх діяльності, свідчить й намагання обійти своєю увагою таке болюче, особливо в світлі останньої судової практики, питання нормативного закріплення гонорару успіху адвоката

Та й фінансове забезпечення адвокатського самоврядування загалом не турбує розробників. Точніше турбує за принципом: чим гірше - тим краще. Положенням частини 2 статті 58 чинної редакції, якою безпідставно сумнозвісним законом від 20.12.2016 року № 1791-VІІІ було обмежено право органів адвокатського самоврядування самостійно здійснювати фінансове забезпечення своєї діяльності та встановлено, що розмір плати за складання кваліфікаційного іспиту визначається з урахуванням потреби покриття витрат на забезпе?ення діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адво?атури, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та не може перевищувати трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на день подання особою заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Однак вже частина 2 статті 69 законопроекту встановлює такий само розмір плати але вже навіть без урахування потреби покриття витрат на забезпечення діяльності відповідних органів адвокатського самоврядування.

Також задля штучного ускладнення формування бюджетів відповідних органів адвокатського самоврядування розробники і тут намагаються усіляко обмежити повноваження органів адвокатського самоврядування та вчергове нав'язують власний порядок, а саме вказують, що щорічні внески адвокатів на фінансування діяльності органів адвокатського самоврядування сплачуються адвокатами не пізніше 1 березня кожного року на рахунок відповідної регіональної палати адвокатів.

Впорядкування доступу?

Другим за важливістю нововведенням проекту в АП назвали запровадження прозорого та відкритого механізму доступу до професії, який не витримує жодної критики та є дискримінаційним по своїй суті. Втім, відкр?тість фактично залишиться лише на перехідний чотирирічний період (п. 3 Прикінцевих та перехідних положень), коли до адвокатури допускатимуться певні професії у галузі права. Проте навіть і це виглядає доволі сумнівним в аспекті забезпечення кожному права на ефективну професійну правничу допомогу.

Надалі статус адвоката зможе набути лише особа, яка матиме стаж роботи особи як стажера адвоката та (або) на посаді судді, прокурора. Тобто прямий доступ до професії адвоката хочуть залишити тільки суддям і прокурорам. Всі інші будуть зобов'язані попрацювати два роки стажером. При цьому фактично на законодавчому рівні так би мовити анулюється стаж роботи наших співвітчизників, які добросовісно та наполегливо працювали на відповідних посадах юристів та юрисконсультів, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організацій. Нам вже чомусь серед майбутніх адвокатів не потрібні будуть й науково-педагогічні або наукові працівники та працівники науково-дослідних установ, а також усі ніші, хто працював на своїх посадах, які відповідно до закону вимагали наявності повно? вищої освіти за спеціальністю правознавство/правоохоронна діяльність/міжнародне право. Замість цього у перехідних положеннях визначено доволі вибірковий перелік осіб які протягом чотирьох років з дня набрання чинності цим Законом мають право ?абути статус адвоката у встановленому цим Законом порядку шляхом складення письмового анонімного тестування без проходження стажування та наявності стажу роботи на посаді помічника адвоката (стажера). Проте не зрозумілими уявляються критерії вибору цих категорій осіб. Узяти хоча б те, що правом на таке пільгове складання кваліфіспиту наділяються лише наукові працівники, які здійснюють наукову діяльність у науковій або науково-дослідній установі. Натомість невідомо з яких підстав позбавлені такого права наукові працівники, які здійснюють наукову діяльність у вищих навчальних закладах, наукових підрозділах установ, організацій, підприємств.

До речі. хто такий стажер? Це помічник адвоката, який має працювати з за трудовим договором (контрактом). Сьогодні в країні на одного помічника припадає близько 17 адвокатів. Тобто, не кожен адвокат економічно може дозволити собі взяти помічника. Тому така вимога вочевидь стане перешкодою в доступі до професії. За чинними сьогодні правилами стажування можна проходити і у вільний від основної роботи час. А це мінімізує ризики залишитися без засобів до існування.

Крім цього, сьогодні стажування відбувається після складання кваліфікаційного іспиту. Стажування або робота помічником адвоката, по суті, є тими інструментами, за допомогою яких майбутні адвокати здобувають відповідні практичні навички. І формування цих навичок саме після того, як уповноважений суб'єкт на кваліфіспиті перевірив рівень теоретичних знань у галузі права, є усталеною практикою у США, Великій Британії, Франції.

Рада адвокатів регіону оцінює результати стажування і приймає рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або продовжує стажування.

Що стосується іспитів, то сьогодні питання віднесено до повноважень кваліфікаційних палат регіональних КДКА. На практиці іспити проводяться щотижня, кілька разів на місяць. У ВКДКА розглядають лише скарги на рішення кваліфпалат. Проектом передбачена централізація і прийняття Києвом рішень за результатами екзаменів. А це не лише ускладнює процедуру, але й містить корупційні загрози.

Як до процесу складання іспитів залучатимуть вищу кваліфікаційну комісію… Її членам доведеться «гастролювати» регіонами для прийняття іспитів. До речі, за який кошт буде весь цей «бенкет»: відрядження, проживання? При цьому не слід забувати, що адвокати працюють в органах самоврядування на громадських засадах, а основним джерелом заробітку залишається, як правило, адвокатська практика.

Цим самим штучно створюється конфлікт повноважень, бо процес розпорошується між трьома органами: кваліфкомісія допускає до іспитів, рада адвокатів регіону їх організовує, а приймати їх приїдуть члени Вищої кваліфкомісії. Права та обов'язки дублюватимуться, а органи самоврядування під час організації та складання іспитів отримають невластиві їм функції.

Такий механізм об'єктивно не задовольнить реального запиту на входження до професії, і, швидше за все, процес прийняття іспитів, налагоджений з 2012 року, буде зірваний. З огляду на невстановлення строку фактичного складання іспиту ускладнений порядок прийняття екзаменів, ймовірно, спричинить черги, що розтягнуться на роки.

Cui prodest?

Але всі аргументи та критика положень проекту, що наразі обговорюються у професійному середовищі, можуть бути почуті та сприйняті реформаторами лише у разі відповідності реальних і декларованих цілей прийняття нового закону.

Важко не погодитися з висловленою експертами думкою про те, що метою сьогоднішньої реформи адвокатури є переформатування чинної системи професійного самоврядування (яке, попри кризові явища у державі, вибороло право мати незалежну думку щодо ролі адвокатури), а також легалізація через проведення нових установчих з'їздів тих структур та адвокатів, які власними нереалізованими амбіціями розкололи професію.

Попри заяву авторів законодавчої ініціативи про врахування сучасних європейських стандартів щодо організації і діяльності адвокатури, навіть експерти з ЄС, які були залучені до оцінки підготовленого проекту, не схвалили пропонованого проектом поділу органів самоврядування. Та й чомусь ніхто не хоче чути заклик РАУ, який я теж підтримую, передати проект на вивчення до Венеціанської комісії.

Можливо тому, що чинний сьогодні Закон свого часу отримав позитивний висновок цієї інституції, а її висновки та рекомендації, в тому числі щодо організації органів самоврядування, кваліфікаційних і дисциплінарних процедур, були повністю реалізовані в остаточній редакції Закону.

Чи вдасться через переформатування об'єднати професію та долучити ображених на долю колег до повноцінного професійного життя? На жаль, і тут є значні сумніви, оскільки у законі створені лише передумови для нових конфліктів.

Згідно перехідних положень не пізніше чотирьох місяців з дня набрання чинності новим Законом ради адвокатів регіонів мають скликати та провести конференції адвокатів регіонів, на яких зокрема, обрати делегатів на з'їзд адвокатів України, створити нову регіональну палату, кваліфікаційну палату, дисциплінарну палату, а також ліквідувати старі раду адвокатів та кваліфікаційно-дисциплінарну комісію, обрати своїх представників у РАУ, вищих кваліфікаційній та дисциплінарних комісіях адвокатури.

Одразу впадає в око, що за Прикінцевими та перехідними положенням встановлюється граничний термін повноважень голови та членів Ради адвокатів України, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Вищої ревізійної комісії адвокатури, які обрані на відповідні посади до дня набрання чинності цим законопроектом, продовжують здійснювати свої повноваження до дня обрання з'їздом адвокатів України голів та членів національних органів адвокатського самоврядування, але не довше дванадцяти місяців з дня набрання чинності цим Законом. При цьому пунктом вище розробники попіклувалися щоб члени Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, обрані (призначені) з'їздом адвокатів України до набрання чинності цим законопроектом, здійснювали свої повноваження до закінчення строку таких повноважень, визначеного законодавств?м на день їх призначення. Зрозуміло, що у наступному році строк повноважень більшості з обраних до перелічених державних структур спливають.

Проте чомусь саме адвокати, обрані З'їздом до органів адвокатського самоврядування, повинні дискримінаційно передчасно припинити здійснювати свої повноваження. Чи не є це яскравим свідченням дійсних намірів розробників законопроекту? Ситуація може значно загостритися в межах усієї країни у разі, якщо протягом визначених у перехідних та прикінцевих положеннях строків не буде сформовано нові органи адвокатського самоврядування, а існуючі припинять свої повноваження. А саме до такого сценарію штовхають Адвокатуру України укладачі цього документу. Адже, наприклад, конференція адвокатів регіону вважається повноважною, якщо для участі в ній зареєструвалися від 10% до 15 % адвокатів регіону. Тому в існуючих умовах такий крок можна розцінювати не тільки як допомогу з боку розробників проекту окремим особам легалізувати свої нинішні фейкові конференції, але й створювати декілька «паралельних» органів адвокатського самоврядування в межах одного регіону. Тоді взагалі можна забути про забезпечення гарантій прав адвокатів з боку органів адвокатського самоврядування.

Тим паче на фоні того що за законопроектом внесення відомостей та змін відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється виключно радами адвокатів регіонів на підставі заяви адвоката, взагалі немає сенсу очікувати, що за таких умов в ЄРАУ ми з вами зможемо знайти повні та достовірні відомості. Саркастичною в цьому сенсі виглядає й твердження розробників, що саме Рада адвокатів України повинна забезпечувати створення, впровадження та супроводження (технічну підтримку) програмного забезпечення Єдиного реєстру адвокатів України, відповідати за його технічний стан, збереження та захист даних цього реєстру!

Видається, що подібну нормотворчість завдяки загальному вкрай низькому рівню якості юридичної техніки, що унеможливлює сприйняття цього документу як відповідного законопроекту. Зокрема, стаття 8 законопроекту має назву «Допуск до складення кваліфікаційного іспиту». Проте за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційна комісія адвокатів регіону чомусь вже ухвалює рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту або відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспит.

Наприклад, статтею 6 законопроекту встановлюється, що не може бути адвокатом особа, яка має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення умисного злочину. А як же бути тоді з особою, яка має наразі відбуває покарання в місцях позбавлення волі за вчинення необережного особливо тяжкого злочину?

Разом з тим рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено до апеляційної палати Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури протягом тридцяти днів з дня його отримання, а не вручення як вірно зазначено у процесуальних кодексах.

Доволі цікавим виглядає й те, що серед професійних прав адвоката розробники назвали й його право складати саме “юридичні” документи.

Крім того законопроект рясніє і корупційними ризиками. Зокрема, що хотіли довести розробники вказавши, що разом із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту особа, яка виявила намір стати адвокатом, подає рекомендацію адвоката, стажером якого була особа, яка виявила намір стати адвокатом?

І намагання забезпечити та розширити права адвоката, і спроби створити нову систему самоврядування на фоні гучних і беззмістовних гасел прихильників реформи, в кінцевому рахунку, призведуть до повної руйнації існуючої і діючої системи органів адвокатського самоврядування та стрімкого погіршення стану дотримання права людини на правничу допомогу. Але все ж таки не хочеться вірити, що саме це було реальною та кінцевою метою ініціаторів реформи інституту адвокатури.

Олександр Дроздов,

голова Вищої КДКА,

президент Спілки адвокатів України

Підготовано спеціально для Платформи ЛІГА:ЗАКОН
Зв’язатися з редактором

Увійдіть, щоб залишити коментар