Правова природа та співвідношення понять "збитки" і "шкода" є предметом дискусій серед науковців та практикуючих юристів вже багато років. Намагаючись внести ясність в це спірне питання та задати єдиний вектор судовій практиці, Президія Вищого арбітражного суду України ще 01.04.1994 р. видала роз'яснення № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (згодом змінене та доповнене), в п. 1 якого зазначила: "Слід розрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК України)". Вказане роз'яснення не втратило чинності, а отже продовжує застосовуватись господарськими судами при вирішенні спорів, пов'язаних із стягненням збитків та відшкодуванням шкоди. І здавалося б все просто: вчинено правочин - стягуємо збитки (реальні або упущену вигоду); є делікт - вимагаємо відшкодувати майнову шкоду. Натомість, якщо "копнути", стає зрозумілим, що питання набагато складніше, ніж видавалося на перший погляд. Яскравим прикладом цього є наступна ситуація.
Підприємство на підставі договору купівлі-продажу набуло права власності на нерухоме майно та мало намір здати його в оренду, про що був підписаний попередній договір з контрагентом. За умовами вказаного правочину власник майна (орендодавець) зобов'язався протягом місяця укласти основний договір оренди строком на один рік та передати будівлю в оренду орендарю. Однак внаслідок протиправних дій третіх осіб, а саме: через заволодіння та користування ними нерухомим майном без відповідної правової підстави, власник не виконав свої зобов'язання перед контрагентом та не уклав у встановлений строк основний договір оренди (адже фактично не мав можливості передати орендарю об'єкт договору). В результаті власник недоотримав доход, на який розраховував, маючи намір здати належне йому майно у користування орендареві. Чи підлягають в даному випадку недоотримані доходи (упущена вигода) власника майна відшкодуванню правопорушником? Адже власник не знаходиться в договірних відносинах з останнім, а тому, відповідно до п. 1 вищевказаного роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України, може розраховувати лише на відшкодування майнової шкоди, до складу якої, на відміну від збитків, недоотриманий дохід законодавцем не включений.
В пошуках відповіді на це питання спробуємо проаналізувати норми чинного законодавства. Так, згідно із ч.ч. 1- 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. При цьому ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками ж, в свою чергу, є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 4 вказаної статті на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Аналізуючи наведені норми у їх сукупності, а також саму назву ст. 22 ЦК України - "Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди" - можна дійти висновку, що, по-перше, відшкодування збитків - це один із способів відшкодування майнової шкоди; по-друге, підставою для відшкодування збитків та шкоди є порушення цивільного права особи. При цьому, як права, що випливає із договору (право на отримання товару, результату виконаної роботи, тощо), так і абсолютного права особи - тобто права, якому протистоїть обов'язок усіх та кожного утримуватися від дій, які порушують це право (право власності, право господарського віддання, тощо). Іншими словами, як при порушенні права, встановленого правочином, так і при порушенні права, наданого та гарантованого законом (абсолютне право), особа має підстави вимагати відшкодування збитків, завданих таким порушенням.
В певній мірі аналогічний припис містить і ст. 49 ГК України, яка встановлює загальний для всіх підприємців обов'язок - не порушувати права та законні інтереси інших суб'єктів господарювання, а в разі їх порушення - нести майнову та іншу встановлену законодавством відповідальність за завдані шкоду і збитки.
Згідно із ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).
Таким чином ані ст. 22 ЦК України, ані ст. ст. 224- 225 ГК України не встановлюють виключного правового зв'язку поняття "збитки" із зобов'язаннями, підставою виникнення яких є правочин. Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що чинне законодавство хоча однозначно і не надає, проте й прямо не забороняє потерпілій стороні вимагати стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного прибутку) в деліктних правовідносинах. Цієї думки дотримується і Вищий господарський суд України, який в постанові від 15.06.2006 р. у справі № 44/174-05 підтримав рішення судів першої та апеляційної інстанції про стягнення з правопорушника позадоговірних збитків.
Той факт, що категорія "збитки" здебільшого вживається законодавцем в Главі 51 ЦК України ("Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання"), тоді як в Главі 82 ЦК України "Відшкодування шкоди" мова йде про деліктні відносини та відшкодування шкоди, а не збитків, безперечно підштовхує до висновку про розмежування вказаних понять за підставою виникнення: правочин чи делікт. Однак такий висновок у будь-якому випадку є лише припущенням, оскільки, як зазначалось вище, чітких критеріїв поділу або прямої заборони стягнути збитки в деліктних правовідносинах не містить ні ЦК України, ні ГК України. Більш того, поряд із нібито послідовним застосуванням в Главі 82 ЦК України терміну "шкода", несподівано "зустрічаємо" збитки в ст. 1192, відповідно до ч. 1 якої: "З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі".
Більш того, в вищевказаному Роз'ясненні № 02-5/215 Президії Вищого арбітражного суду України, не дивлячись на чітке відокремлення понять "шкода" та "збитки" в п. 1, далі по тексту вони підміняються та застосовуються всупереч зробленим висновкам. Зокрема, в абз. 8 п. 2 мова йде про відшкодування шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки (деліктні відносини), та зазначено, що у разі випадкового заподіяння шкоди, збитки несе потерпілий; в п. 7 йдеться про порядок застосування вже згаданої ст. 1192 ЦК України, і тут же суд посилається на ст. 623 ЦК України (як на підставу відшкодування шкоди в повному обсязі незалежно від способу відшкодування, включаючи і неодержані доходи), яка згідно із п. 1 цього ж роз'яснення повинна застосовуватись виключно до договірних відносин.
Підсумовуючи наведене вище зазначимо, що чинне законодавство України надає можливість захистити права та охоронювані законом інтереси учасників господарських відносин шляхом стягнення позадоговірних (деліктних) збитків. І здається, що така відповідальність правопорушника є справедливою та виправданою, адже фактично майно власника зменшене або знищене не було, проте й очікуваного доходу через протиправні дії третьої особи також не принесло. Однак недосконале визначення правової природи деліктних збитків, нечітке розмежування та непослідовність законодавця у використанні юридичних термінів, від з'ясування правової природи яких залежить порядок їх застосування, буде і далі створювати проблеми у правозастосовчій практиці.
