Виконання судових рішень про стягнення з держави на користь фізичних та юридичних осіб регулюється низкою нормативних актів, основними серед яких є Закони України «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а також Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.
Законом «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Таке списання коштів повинно бути здійснене протягом трьох місяців, а у випадку порушення вказаного строку - стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Отже, законом стягувачу не лише гарантується виконання судового рішення про стягнення з держави, а також встановлено механізм захисту такого виконання у вигляді нарахування трьох відсотків річних у разі порушення строків виконання такого рішення.
Водночас Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.
Таким чином, у разі отримання позитивного рішення суду щодо стягнення з держави, виконання такого рішення буде відбуватись 1) упродовж трьох місяців; 2) у порядку черговості та 3) в межах відповідних бюджетних призначень.
З огляду на зазначене, існує велика імовірність того, що рішення не буде виконано у встановлений чинним законодавством строк. Перешкодами на шляху своєчасного виконання судового рішення можуть бути: велика кількість рішень, пред'явлених до виконання, що значно збільшує «черговість»; відсутність або недостатність бюджетного фінансування на такі виконання тощо. До того ж боржник має право використовувати цілком «законні» методи затягування виконання рішення, а саме - звертатися до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання тощо.
Тож не дивлячись на гарантування державою виконання рішень судів, боржниками за якими є державні органи, підприємства, установи та організації, реально отримати стягнення за таким рішенням може бути вкрай важко.
Водночас законодавство наділяє стягувача правовими механізмами, направленими на захист від затягування або невиконання у визначений законом строк рішення суду боржниками за якими є державні органи.
Таким механізмом, зокрема, є звернення до суду із позовом про визнання протиправними дій щодо невиконання виконавчого документа, про зобов'язання виконати рішення суду тощо. Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016р. № 13 «Про узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація» зазначено, поміж іншого, право на виконання судового рішення в розумний строк може бути самостійним об'єктом правового захисту, а прийняття судами рішення про зобов'язання органу Державної казначейської служби вчинити дії щодо виконання судового рішення є правомірним, оскільки адміністративні суди не позбавлені можливості повторно приймати рішення щодо зобов'язання вчинити дії, які визначені в судовому рішенні.
Однак, враховуючи завантаженість адміністративних судів, а також можливе використання відповідачем процесуальних прав, направлених на затягування розгляду справи, звернення до суду із вказаними вище вимогами також не є панацеєю для швидкого виконання рішення суду, боржниками за якими є державні органи, підприємства, установи та організації.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що, стягнення за судовим рішенням, боржником за якими є державний орган, є реальним, проте час, за який «реально» можливо домогтися виконання такого рішення спрогнозувати вкрай важко.
Сергій Дусановський,
адвокат, юрист судової практики ЄПАП Україна
