Свобода мирних зібрань лише у виняткових випадках може бути обмежена судом. Події на Майдані засвідчили про марність дискусії щодо необхідності чи недоцільності спеціального закону про мирні зібрання. Тут цілком погоджуємося із думкою судді Європейського суду з прав людини ad hoc Станіславом Шевчуком, що влада може використати занадто деталізовані положення закону для застосування його у своїх цілях, фактично спрямованих на їх обмеження.
Будь-який конституціоналіст, життєве кредо якого ґрунтується на ідеях гарантій людської гідності і раціонального обмеження влади, підкреслить, що надмірне законодавче регулювання радше зашкодить, аніж сприятиме досягненню суспільно значимої мети. Адже гарантії прав людини закладаються насамперед у культурі і постійно відтворюваних практик дієвого захисту індивідуальної свободи, а не настільки на писаному праві.
Наразі, сьогодні ми маємо пряму демократію, яка вимагає докорінну зміну влади, оскільки конституційна традиція України гласить, що влада має радитися з віче і черпати в ньому легітимність. Це висуває низку умов до діяльності органів влади щодо забезпечення права на мирні зібрання. Адже стаття 3 Конституції визначає сенс існування держави - утвердження і забезпечення гідності, прав людини і основоположних свобод. По суті, за Гегелем держава як вища ступінь розвитку суспільства, має своїм цілепокладанням захист людської гідності у всіх її проявах, а щодо громадян - вчиняти певні дії.
Негативними діями держави по відношенню до реалізації права на свободу мирних зібрань, як це гарантує стаття 39 Конституції і стаття 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Європейська конвенція) є недопустимість вчинення дій, спрямованих на неможливість їх проведення або встановлення таких обмежень, які фактично заперечують сутність змісту цього права. Таке право може бути обмежене лише на основі судового рішення. При цьому слід наголосити, що Європейська конвенція встановлює вищий стандарт захисту права на мирні зібрання, оскільки вона встановлює лише шість критеріїв його обмежень, на відміну від аж одинадцяти конституційних обмежень.
Ще один штрих - на відміну від Конституції України Європейська конвенція не встановлює вимогу завчасного сповіщення як необхідну умову правомірності мирних зібрань, що є важливим. Легітимною метою завчасного сповіщення є те, щоб органи місцевого самоврядуванні і охорони правопорядку могли би підготуватися для належного забезпечення права на мирні зібрання.
Адресатами позитивних обов'язків щодо забезпечення права на мирні зібрання є суди, органи місцевого самоврядування та органи охорони правопорядку. Насамперед суди мають забезпечити справедливий розгляд справ у разі, якщо органи місцевого самоврядування на підставі статті 29 Конституції просять заборонити чи встановити певні обмеження щодо місця, часу і форми проведення мирного зібрання.
На жаль, судова практика свідчить що доволі часто адміністративні суди або посилаються на нечинний указ Президії Верховної Ради УРСР 1988 року або положення місцевих рад, які регулюють порядок проведення мирних зібрань, хоча згідно з Конституцією такі мають бути врегульовані лише законом. Прикладом цього є як раз рішення Київського окружного адміністративного суду про заборону мирних зібрань у центральних кварталах міста Києва, яке ґрунтувалося на припущеннях з посиланням на місцевий порядок проведення акцій та порушення порядку по завчасне сповіщення. За таких умов по суті не залишається останнього прихистку для належного захисту фундаментальних свобод.
Органи місцевого самоврядування при реалізації права на мирні зібрання мають бути готові забезпечити благоустрій території, де проводиться мирне зібрання, зокрема, її прибирання, додержання санітарно-гігієнічних умов, мобілізації санітарних і пожежних. Ці обставини не припустимо ставити в обґрунтування обмеження права на мирні зібрання і, тим більше, на їх заборону.
Органи забезпечення правопорядку покликані забезпечити охорону громадської безпеки, тобто належний перебіг мирного зібрання, перепиняти вчинення правопорушення з боку окремих осіб та їх негайної ізоляції від інших учасників зібрань. Слід підкреслити, що порушення правопорядку та прав інших людей аж ніяк не є підставою для вжиття заходів щодо припинення мирного зібрання.
Власне кажучи, мирне зібрання на те і є мирним зібранням, що його взагалі не можна припинити. Інша справа, коли таке переходить у відкрите протистояння між окремими групами людей, чи між його учасниками та силами охорони правопорядку, що загрожує життю і здоров'ю інших людей. Однак при цьому важливим є додержання вимог пропорційності, тобто щоб силові і спеціальні засоби відповідали обстановці, ступеню загрози правам і здоров'ю інших громадян та публічному порядку. Явно неадекватною було застосування сили зранку 30 листопада спецпідрозділом «Беркуту», хоча б заважаючи на те, що на Майдані перебувало декілька сотень студентів проти близько двох тисяч учасників цього спецпідрозділу. І що найбільш важливо, влада так і не може пред'явити достеменних доказів на користь того, що ця акція втратила ознаки мирної.
Михайло Савчин, к.ю.н., доц.УжНУ, радник Голови Конституційного Суду України (2008-2010).
