Конституційний Суд України оприлюднив рішення від 15 жовтня 2013 року в справі № 1-13/2013 по конституційному зверненню Людмили Присяжнюк відносно офіційного тлумачення положень частини 2 ст. 233 Кодексу законів про працюст. ст. 1, 12 Закону "Про оплату праці".
Л. Присяжнюк цікавило чи охоплює поняття "Заробітна плата, що належить працівникові," усі виплати, на які працівник має право, зокрема, за час простою, і чи обмежується терміном позовної давності звернення до суду з позовом про стягнення такої заробітної плати залежно від її нарахування працедавцем.
Аналізуючи положення трудового законодавства КСУ виходив з того, що поняття "Заробітна плата" і "оплата праці", які використані в законах, регулюючих трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, що перебувають в трудових праоотношениях, прав і обов'язків відносно оплати праці, умов їх реалізації і наслідків, які повинні настати у разі невиконання цих обов'язків.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок працедавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат.
КСУ вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини 2 ст. 233 Кодекси законів про працю в системному зв'язку з положеннями ст. 1, ст. 12 Закону "Про оплату праці" слід розуміти так, що у разі порушення працедавцем закнодательства про оплату праці не обмежується яким-небудь терміном звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто, усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, і за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснено працедавцем нарахування таких виплат.
