8 липня 2013 р. відбулося засідання секції першою і другою судових палат Науково-консультативної ради (далі - НКС) Вищого господарського суду України (далі - ВХСУ), на якому з метою наукового опрацювання, враховуючи важливість і актуальність для формування судової практики, суддями ВХСУ спільно з ведучими ученими і ученими України, а також за участю профільних фахівців і фахівців галузі залізничного транспорту обговорювався проект постанови пленуму ВХСУ "Про деякі питання практики вирішення суперечок, що виникають з перевезення вантажів по залізниця".
Захід відбувся за ініціативою другої судової палати, за сприяння голови Секції НКС, заступника голови ВХСУ Анатолія Осетинського. Активну участь в організації і проведенні засідання секції взяв заступник голови Секції НКС, секретар другої судової палати ВХСУ Євгеній Першиков.
Позицію суддів першої судової палати ВХСУ відносно роз'яснень, викладених в проекті постанови Пленуму, на засіданні Секції представляв замголови Секції НКС, секретар першої судової палати ВХСУ Олександр Кот.
Під час заходу проблемні питання, які виникли при підготовці проекту постанови Пленуму і вимагають додаткового наукового обгрунтування освітлювали судді другої судової палати ВХСУ, за якими закріплено спеціалізацію по розгляду суперечок, що виникають з договорів перевезення і надання транспортних послуг : Тетяна Данилова, Світлана Бакулина, Валентина Божок, Наталія Волковицкая, Тетяна Добролюбова. Пропозиції суддів місцевих судів освітлювала суддя господарського суду міста Києва Вікторія Ломако.
Науковий аналіз проекту постанови Пленуму здійснювався докторами юридичних наук Оленою Беляневич Олександром Дзерой, Романом Майдаником, Валентином Щербиной. "Залізничників" на засіданні НКС представляли: начальник головного юридичного управління "Укрзализныци" Михайло Оныськивначальник головного комерційного управління "Укрзализныци" Юрій Меркуловначальник юридичного управління "Південно-західної залізниці" Олена Климьюк.
Особливості договору
Обговорення, як в практичному, так і в науково-теоретичному аспектах торкалося, зокрема, питання застосування ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ХК) до договорів, що укладаються при правовідносинах по здійсненню перевезення вантажів залізничним транспортом, і питань порядку числення термінів позовної давності.
Так, були обговорені питання порядку укладення угод між "споживачами" (господарюючими суб'єктами) і "Укрзализныцей" в правовідносинах по перевезенню вантажів в умовах дії природної монополії і одночасно необхідності переходу на рівні господарські правовідносини з дотриманням принципу свободи укладення договору.
У цьому розрізі досить цікавим стало обговорення питання відносно дотримання певного ряду "технічних" і істотних умов, які, фактично, є необхідними для відповідних договорів.
Відмітимо, що згідно ст. 179 ХК суб'єкти господарювання, що забезпечують споживачів послугами залізничного транспорту, зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їх послуг, тому укладення договорів об організації перевезень і обслуговування залізничних під'їзних колій є обов'язковим.
У проекті постанови пропонується записати, що під час розгляду справ в спорах по укладенню господарських договорів, які регулюють залізничні перевезення, госпсудам необхідно враховувати, що вони полягають за правилами, встановленими Цивільним кодексом Україниз урахуванням особливостей, передбачених ХК (зокрема, ч. 4 ст. 179) і іншими нормативно-правовими актами, у тому числі Правилами розрахунків за перевезення вантажівякими, зокрема, встановлено форму Договору про організацію перевезення вантажів і проведення розрахунків за перевезення і надані залізної дорогої послуги (Додаток 1).
У проекті постанови "Про деякі питання практики вирішення суперечок, що виникають з перевезення вантажів по залізниці" ВХСУ пропонував п. 7.2 в такій редакції : "Згідно ч. 4 ст. 179 ХК при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів. При укладенні договорів на обслуговування під'їзних шляхів ці договори повинні відповідати типовим договорамвказаним в додатках до Правил обслуговування під'їзних шляхів".
В даному випадку дискусія була викликана в контексті того, що в ч. 6 ст. 179 ХК говориться, що законодавством може бути передбачені обов'язкові умови таких договорів, але Мининфраструктуры не має повноважень для затвердження типових договорів. Таким чином, виникло питання чи можна називати договори, що містяться в додатках правил, затверджених колишнім Мінтрансом, а зараз - Мининфраструктуры, типовим.
По словах Е. Беляневич, в законодавстві завжди були проблеми стосовно типових договорів, і не завжди законодавець називав і називає типові договори типовими. "Іноді вони так називалися, іноді цей термін не використовувався, іноді ці типові договори затверджувалися окремим актом, іноді вони містилися в якості додатка і без якої-небудь назви. Я думаю, що само по собі відсутність терміну ще ні про що не говорить. Як ми можемо розуміти зміст того, що нам пропонують ці правила? Та з одного боку ніде в нашому законодавстві не написано, що Мининфраструктуры має право затверджувати типові договори. З іншого боку в законодавстві говоритися, що Мининфраструктуры має право здійснювати нормативне регулювання стосунків по перевезенню. Якщо воно уповноважено здійснювати нормативне регулювання, а ми завжди типові договори розглядали як форму нормативного регулювання, то чи не означає це, що він може такі типові договори затверджувати"? - відмітила пані Беляневич.
На її думку, якщо говорити про споживача, то така типова форма договору - це не обмеження і не обтяжило, а певні рамки стосунків з монополістом. Вона відмітила, що якщо представити, наскільки складний механізм залізниця, розгалужений, тонкий, і що означає спланувати, організувати діяльність цього суб'єкта, то свобода договору з цим монополістом означатиме, що він на власний розсуд зможе диктувати будь-які умови споживачам, які мають бути в таких договорах. В той же час споживачам треба здійснювати перевезення, вони не можуть залізниці нічого протиставити, оскільки у монополіста є економічна влада.
"Мені здається, що типова форма договору - це, з одного боку, рамки для залізниці, а з іншої - захист для споживача. Тому, що він розуміє в яких закритих параметрах, правилах він діє"- відмітила Е. Беляневич.
В той же час в ході засідання НКС його учасники відмічали, що, згідно з пунктами 3.1 і 3.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, проект договору розробляється залізницею. Значить, немає типового договору. П. 3.4 ці правил передбачає складання протоколу розбіжностей, їх розгляд, передача до господарського суду. За типовим договором це в принципі неможливо. У зв'язку з цим висловлювалися думки, що не можна договір на обслуговування під'їзних шляхів розглядати як типовий.
У свою чергу судді висловлювалися про те, що, виходячи з судової практики, що склалася, згаданий договір можна розглядати як типовий. В той же час, якщо це не типовий договір, не домовилася залізниця із споживачем, що тоді суд розглядає? Як він може зобов'язати когось щось підписати і на яких умовах? Що суд може розглядати, якщо сторони за вільним договором не домовилися? Але залізниця повинна надавати послуги з перевезень. Це її зобов'язання, прямо передбачене в законі як монополіста.
Р. Майданик звернув увагу на те, що якщо неможливо через формальне тлумачення норми визначити типовою це договір або ні, то можна виходити їх тлумачення угоди. Якщо неможливо встановити через граматичний або інший спосіб тлумачення, то враховується мета угоди, зміст, сталий практика.
Як вже відзначалося, судова практика говорить, що договір на обслуговування під'їзних шляхів - типовий. Але, по словах Р. Майданика, в даному випадку необхідно довести, що до міністерств є достатня компетенція затверджувати типовий договір. У законодавстві прямо не передбачена така компетенція. Є тільки загальна фраза - "здійснює нормативне регулювання".
В той же час, на сьогодні діє положення Мінтрансу, зареєстроване в Мінюсті, яким затверджений типовий договір. По словах Р. Майданика, суди мають право при вирішенні суперечки не керуватися спірним підзаконним актом.
Таким чином, з цього питання учасники НКС так і не прийшли до єдиної думки.
Е. Першиков звернув увагу на те, що на сьогодні він не бачить великої кількості справ, пов'язаних з тим, що сторони не можуть порозумітися при укладенні договору на обслуговування під'їзних шляхів.
Ю. Меркулов підтвердив, що дійсно таких суперечок небагато, але, на його думку, це питання треба врегулювати, оскільки зараз виникають прецеденти, коли обов'язкові пункти, які прописані, залізниці пропонують виключити з договору. В той же час М. Оныськив вважає, що це питання не сьогодні не принципове. "Ми спостерігаємо тенденцію активного зменшення справ в судах, як претензійного забезпечення, так і позовних матеріалів по усій Україні. У такому разі залізниця зацікавлена в тій нормативній базі і практиці, яка зараз склалася", - відмітив він.
Терміни давності
Ще одне важливе питання, яке викликало активну дискусію на засіданні НКС, - це порядок числення термінів позовної давності при пред'явленні позову перевізникові, виходячи з договору перевезення вантажу. У проекті постанови Пленуму ВХСУ в п. 8.4 запропоновано передбачити, що "оскільки дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то при вирішенні питання про початок течії терміну позовної давності в розумінні цієї норми ХК слід виходити з того, що таке течія починається після закінчення терміну на пред'явлення претензії і терміну її розгляду (ч. 2 і 3 ст. 315 ХК), незалежно від того, чи була пред'явлена відповідна претензія до перевізника".
Судді відмічають, що коли писали п. 8.4, то мали введу, що можна пред'являти позов відразу, але позовна давність закінчується через рік і три місяці ( тобто 6 міс. - на пред'явлення претензії; 3 міс. - на її розгляд; 6 місяців - термін позовної давності).
Слід зазначити, що це усього лише проект постанови пленуму ВХСУ, і тільки після прийняття постанови ми зможемо побачити його остаточну редакцію. Учасниками Секції було висловлено багато ділових зауважень і пропозицій, які планується врахувати при доопрацюванні проекту постанови Пленуму ВХСУ "Про деякі питання практики вирішення суперечок, що виникають з перевезення вантажів по залізниці".
