Як вже повідомляла ЮРЛИГА, на пленумі, що відбувся 29 травня, ВХСУ прийняв постанову № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності в рішенні господарських суперечок".
Зокрема, суд роз'яснив, що по сенсу частини 2 ст. 9 Цивільного кодексу і частини 1 ст. 223 Господарського кодексу позовна давність може застосовуватися до вимог, витікаючих з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 ХК.
Що стосується вимог, які виникають по організаційно-господарських зобов'язань (ст. 176 ХК), то позовна давність застосовується до тієї їх частини, яка по своїй правовій природі має ознаки громадянського зобов'язання. Відповідні випадки можуть бути, зокрема, в стосунках, що виникли між : суб'єктом господарювання і власником, який є засновником цього суб'єкта; суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств або господарське суспільство, і органами управління цих об'єднань; суб'єктами господарювання у разі, якщо один є дочірнім підприємством іншого.
Також вказано, що частиною 2 ст. 223 і ст. 250 ХК встановлені терміни застосування адміністративно-господарських санкцій. Ці терміни не є позовною давністю, оскільки стосунки, в яких вони застосовуються, по своєму характеру є публічно-правовими, і застосування цих термінів здійснюється господарським судом незалежно від наявності заяви сторони в справі.
Передбачений ст. 88 Закон "Про нотаріат" термін давності здійснення старанного напису по своїй правовій природі не є позовною давністю, оскільки відповідна дія виступає як окремий (позасудовий) спосіб захисту громадянських прав.
Відносно питання витікання позовної давності ВХСУ разїяснил, що частиною 3 ст. 267 ГК передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі і спеціальною, тільки за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ухвали судом. Посилання сторони на витікання позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не рахується заявою. У суді апеляційної інстанції заявити про витікання позовної давності може сторона в спорі, яка доведе неможливість подачі відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідна сторона не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом. Заява може бути зроблена і в ході нового розгляду справиякий здійснюється після відміни судового рішення (судових рішень) за результатами його касаційного перегляду.
ВХСУ також відмітив, що позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (відновлена) у разі її витікання, але по припису частини 5 ст. 267 ГК позивач має право отримати судовий захист у разі визнання шанобливими причин пропуску терміну позовної давності. Питання важливості цих причин, тобто наявності обставин, які по об'єктивних, незалежних від позивача підстав зробили неможливим або істотно утруднили своєчасну подачу позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Відносно фізичної особи такими причинами можуть бути документально підтверджені важке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) і так далі. Відносно підприємства (установи, організації) вказані обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (у тому числі і з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі в такому процесі іншої особи, відсутність вказаної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, за чиєю ініціативою суд визнає причини пропуску позовної давності шанобливими. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанню) позивача з вказівкою відповідних аргументів і представленням належних і допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, є стороною.
Роз'яснюючи питання застосування загальної і спеціальної позовної давності, ВХСУ, зокрема, вказав, що відносно вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. А при стягненні сум збитків, заподіяних у зв'язку із сплатою неустойки (штрафу, пені), застосуванню підлягає загальна позовна давність.
Крім того, вказано, що за правилами частини 1 ст. 259 ГК сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може міститися як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, постачання, надання послуг і тому подібне, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах і інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін по збільшенню терміну позовної давності.
Умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давностіоскільки остання по своїй правовій природі є певним періодом часу (частина 1 ст. 251, ст. 256 ГК ), який починається від конкретного дня і завершується також в певний момент часу.
