Вищий господарський суд України розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" у справі № 14/454-09о стягненні заборгованості в сумі 104531,67 грн., встановив наступне.
ТОВ "Автотехцентр-3000" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" в якому просило суд стягнути з останнього заборгованість за поставлений товар у розмірі 88483,83 грн., інфляційні втрати у розмірі 13184,09 грн. і 2863,75 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором № 469д від 24.03.2008г. у частини, сплати у визначений договором термін отриманого товару.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач аргументував свою позицію тим, що на момент звернення позивача до суду ще не настав момент, з яким пов'язаний термін оплати поставленого товару, а саме не спрямовані рахунки-фактури і податкові накладніа отже відповідач не прострочив виконання свого зобов'язання.
Господарський суд Дніпропетровської області від 25.03.2010г. своїм рішенням залишив без змін постановуа Дніпропетровський апеляційний господарський суд від 17.05.2010г. позов задовольнив частково: присудив до стягненню з відповідача 88483,83 грн. боргу. У частині стягнення 13184,09 грн.. інфляційних втрат і 2863,75 грн. 3% річних відмовлено.. Відмовляючи в задоволенні цих вимог, суд першої інстанції послався на те, що позивач повторно направив відповідачеві рахунок-фактуру і податкові накладні лише 22.01.2010 р., тобто під час розгляду справи.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції і постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх відмінити і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному об'ємі.
Колегія суддів знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково на наступних підставах.
Судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами укладений договір № 469д від 24.03.2008 р., за умовами якого позивач зобов'язується передати у власність відповідачеві товар згідно доповнень-специфікацій до договору, а відповідач - прийняти вказаний товар і сплатити його на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 2.1, 2.2 договорів найменування товару, його кількість і якісні характеристики, ціна товару за одиницю, а також загальна вартість товару, постачання якої здійснюватиметься відповідно до цього договору, вказуються в дополнении-спецификациях до договору, які з моменту підписання сторонами є невід'ємною частиною договору.За угодою сторін в специфікаціях можуть бути вказані додаткові відомості про товара також інші умови виникнення і виконання зобов'язань за цим договором.
Пунктами 5.1, 5.2 договорів передбачено, що оплата товару відповідачем робиться на основі рахунків-фактурвиставлених позивачем за товар. Оплата товару робиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача за фактом постачання впродовж 19-ти банківських днів з дня виставляння рахунків-фактур, податкових накладних за фактично поставлений товар.
При цьому, згідно п. 6.2, 6.3 договорів, сторони домовилися, що позивач надає відповідачеві (його представникові) товар, який поставляється згідно з угодою, зокрема, по рахунку-фактурі на товар, податковій накладній. Оригінали і копії вказаних документів передаються відповідачеві чи вказаному представникові "з рук в руки" або іншим шляхом. Вказані документи передаються позивачем відповідачеві за фактом постачання.
Матеріалами справи доведено, що позивач згідно витратних накладних, рахунків-фактур, податкових накладних і доручень поставив відповідачеві, а останній прийняв товар на загальну суму 88483,83 грн. Між тим, порушуючи встановлений (п. 5.2 договорів) термін відповідач не зробив оплату отриманого товару. Прислану позивачем претензію відповідач відхилив, пославшись на відсутність грошових коштів для погашення заборгованості, що послужило основою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Згідно ст. 692 Господарського Кодексу України (далі - Кодекс) покупець зобов'язаний сплатити товар після його отримання або отримання товаророзпорядчих документів, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший термін оплати товару.
Враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт отримання відповідачем від позивача товару а також наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 88483,83 грн. Колегія суддів вважає правильним висновок судів двох інстанцій про наявність правових і фактичних підстав для стягнення з відповідача заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім договірних зобов'язань по оплаті отриманого ним товару. Що стосується затверджень заявника відносно ненастання терміну виконання зобов'язань по оплаті товару у зв'язку з невиставленими позивачем відповідних рахунків-фактур і податкових накладних, те вони безпідставні, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Вирішуючи цю суперечку по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій обгрунтовано врахували умови пунктів 6.2, 6.3 договорів, які передбачають, що позивач одночасно з товаром, яким поставляється, передає відповідачеві, зокрема, рахунки-фактури, податкові накладні.
В той же часколегія суддів не може погодитися з висновком судів двох інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3% річнихпередбачених ст. 625 Кодексу.
Так, згідно ст. 612 Кодексу боржник вважається таким, що прострочив якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом.
Отже для встановлення факту прострочення відповідачем терміну виконання ним зобов'язань по оплаті товару необхідно з'ясувати дату кожного постачання товару, з яким відповідачеві передавалися рахунки-фактури і податкові накладні.
З'ясування вказаних обставин дозволить встановити, з якого часу відповідач є такою особою, що прострочив свої зобов'язання і, як наслідок, застосувати до нього передбачену ч. 2 ст. 625 Кодексу відповідальність за порушення грошового зобов'язання за весь час прострочення постачання товару відповідно до специфікацій, враховуючи при цьому визначені в них різні терміни оплати (у одних течія 19-ти днів, а в інших - 10-ти днів).
При цьому, аргументація судів відносно того, що позивачем були спрямовані відповідачеві документи (рахунки-фактури, накладні) тільки під час розгляду справи, спростовується матеріалами справи, оскільки вказані документи спрямовувалися позивачем при розгляді справи вже повторно, про що і вказано в рішенні суду.
Враховуючи викладене, оспорювані рішення і постанова підлягають відміні у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 13184,09 грн. інфляційних втрат, 2863,75 грн. 3% річних і в частині розподілу судових витрат. Справа напрямлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині обжалуемые рішення і постанова не підлягають змінам, їх залишили в силі.
