Парламент прийняв Закон "Про безкоштовну правову допомогу".
У преамбулі Закону вказано, що він згідно Конституції визначає зміст права на безкоштовну правову допомогупорядок реалізації цього права, підстави і порядок надання безкоштовної правової допомоги, держгарантії надання правової допомоги.
Йдеться про норму ст. 59 Конституцій, згідно якої кожен має право на правову допомогу, яка у встановлених законом випадках виявляється безкоштовно.
Досі спеціального Закону в цій сфері не було. Проте це не означає, що випадки надання безкоштовної правової допомоги зовсім не визначалися законодавством. Зокрема, статтею 45 КПК передбачені випадки обов'язкової участі захисника в кримінальній справі. Згідно ст. 47 КПК безкоштовно запрошується захисник, як у випадках, визначених ст. 45 Кодексу, так і у випадках, коли підозрюваний, звинувачуваний або підсудний не здатний сплатити його послуги.
Згідно з ухваленим Законом безкоштовна правова допомога - це правова допомога, гарантована державою і що повністю або частково надається за рахунок Держбюджету і місцевих бюджетів.
Уся безкоштовна правова допомога ділиться на первинну і вторинну.
До первинної правової допомоги відноситься:
- надання правової інформації;
- консультування і роз'яснення правових питань;
- складання заяв, скарг і інших документів правового характеру (окрім процесуальних);
- надання допомоги по забезпеченню доступу до вторинної правової допомоги і медиации.
Така правова допомога надається органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами частки права; спеціалізованими установами. Право на неї мають усі особи, що знаходяться під юрисдикцією України.
До речі, згадані спеціалізовані установи створюються органами місцевого самоврядування і містяться за рахунок місцевого бюджету і інших незаборонених джерел.
Законом чітко регламентована процедура отримання первинної правової допомоги.
Відносно вторинній правовій допомозі необхідно відмітити, що до неї відноситься:
- захист від звинувачення;
- здійснення представництва осіб, що мають право на вторинну безкоштовну правову допомогу, в судах, держорганах, органах місцевого самоврядування і перед іншими особами;
- складання процесуальних документів.
У зв'язку з цим важливим є чітке визначення кола осібщо мають право на таку допомогу. До них, зокрема, відносяться:
- різні категорії соціально незахищених верств населення, у тому числі, незаможні (критерії віднесення до цієї категорії визначені Законом), діти-сироти і інші категорії соціально незахищених дітей; ветерани і інші;
- особи, затримані і заарештовані в порядку, передбаченому КоАП;
- особи, яким, згідно КПК, обов'язково покладений захисник; особи, узяті під варту; а також затримані підозрювані в здійсненні злочини;
- особи, відносно яких вирішується питання відносно обмеження або позбавлення дієздатності, а також особи, відносно яких судом вирішується питання про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.
До суб'єктів надання вторинної правової допомоги віднесені центри за поданням такої правової допомоги, а також адвокати, діючі згідно з контрактом на постійній або тимчасовій основі.
Тут слід зазначити, що з набуттям чинності цього Закону в Україні будуть створені центри за поданням безкоштовної вторинної правової допомоги. Вони створюватимуться Мінюстом при головних управліннях Міністерства в АРК, областях, Києві і Севастополі. Для центрів передбачено фінансування з Держбюджету і інших не заборонених джерел.
Законом чітко визначена процедура звернення по безкоштовну вторинну правову допомогу. Крім того, встановлені і підстави для відмови в її наданні.
Також Законом визначені повноваження держорганів в цій сфері і порядок оскарження рішень відносно безкоштовної правової допомоги.
Встановлено, що Закон набуде чинності з дня, що йде за днем його публікації. При цьому частина його положень почне діяти пізніше. Наприклад, центри за поданням безкоштовної вторинної правової допомоги почнуть працювати з 1 січня 2013 року.
Відмітимо, що ухвалення цього Закону є найважливішим кроком у напрямі забезпечення прав і свобод усіх осіб, що знаходять під юрисдикцією України. Відсутність такого спеціального Закону раніше, фактично зводило нанівець дію вищезгаданої норми Конституції, за винятком випадків, чітко визначених законодавством (передусім карно-процесуальним).
