Спадкування майна за кордоном регулюється законодавством кожної конкретної країни. Це може включати як загальні принципи міжнародного приватного права, так і специфічні внутрішні правила щодо спадкових прав. Наприклад, у Європейському Союзі існують загальні правила щодо визнання та виконання спадкових рішень у всіх державах-членах, але кожна країна має свої особливості.
Спадкове майно може включати рухоме (гроші, цінні папери, цінні речі) та нерухоме (нерухомість, земельні ділянки) майно. Кожен тип майна має власні особливості щодо спадкування, визначення прав на спадок та оподаткування. Успадковувати можливо майже всі права та обов'язки, які мав спадкодавець на момент відкриття спадку. Наприклад: нерухомість, автотранспорт, право власності на земельну ділянку, право на вклади в банку, право на отримання страхових виплат, право на відшкодування збитків, морального збитку та оплату неустойки, зобов'язання відшкодування збитку, який був нанесений спадкодавцем і багато що інше.
Яким чином українець може дізнатись, що він є спадкоємцем майна в іншій країні?
Громадянин може звернутися за допомогою до дипломатичного відділу чи до консульської служби країни та отримати інформацію, щодо спадщини. При спадкуванні майна, що знаходиться за кордоном, слід враховувати, що в такому випадку правила успадкування будуть регулюватися законодавством країни знаходження майна.
Більшість країн не обмежують строк, протягом якого спадкоємці можуть отримати спадщину після померлого, а тому якщо ви дізнались про смерть вашого родича за кордоном навіть після спливу 10 років, ви можете оформити спадщину після померлого.
Якщо спадкодавец знав про вас, знав вашу адресу та склав на вашу користь заповіт, то, існує висока вирогідність, що при відкритті спадщини ви отримаєте інформацію про можливість отримання спадщини. Якщо ж інформації про Вас немає і Ви не матимете інформаціі про відкриття спадщини вчасно, то ви все одно маєте право на її отримання довівши право на спадщину.
Не слід забувати, що спадщина це не тільки отримання майна та певних прав, це також прийняття обовязків які залишились після померлого, а також прийняття податкових та інших зобов'язань відповідно до законодавства країни отримання спадщини.
Отже, транскордонне спадкування - це сфера правовідносин, які містять іноземний елемент або зв'язок з іншою державою чи державами. Такі правовідносини регулюються нормами міжнародного приватного (або колізійного) права. Кожній державі у світі притаманні власні правила міжнародного приватного права, які склалися залежно від історичних, політичних та культурних особливостей, внаслідок чого такі правила мають більше розбіжностей між собою, аніж тотожностей, і зазвичай не пропонують єдиного справедливого рішення у вирішенні конфліктних питань.
У питаннях регулювання порядку транскордонного спадкування всі держави світу за правовою системою можна умовно розділити на 3 групи, а саме:
1. Країни загального права (common law), до яких відносяться такі держави, як Велика Британія, держави, які застосовують право Англії, Канада (крім провінції Квебек), Сполучені Штати Америки (крім штату Луїзіана) та інші. Ключовим фактором для визначення застосування власних національних правил до питань спадкування в юрисдикціях загального права є доміциль (domicile), концепція та розуміння якого є відмінними з поняттям місця проживання, про що буде зазначено нижче. Процес спадкування поділяється на два етапи, а саме управління (розпорядження) спадковим майном та безпосередньо саме спадкування спадкоємцями. Управління чи розпорядження спадковим майном здійснюється виконавцями або розпорядниками, які зазначені у заповіті спадкодавця або призначені судом. На таких виконавців (розпорядників) покладається обов'язок знаходження та встановлення майна, що становитиме спадкову масу для сплати будь-яких боргів, податків або інших зобов'язань спадкодавця. У разі, якщо спадкового майна достатньо для сплати зобов'язань спадкодавця, виконавці (розпорядники) за законом не зобов'язані знаходити та встановлювати будь-яке інше майно, що залишилося після смерті спадкодавця. Спадкоємці успадковують активи померлого лише після завершення управління (розпорядження) спадщиною, яке переходить до них вже без боргів. Для більшості правових систем загального права характерна повна свобода розпорядження спадковим майном та відсутність концепту режиму примусового спадкування або наявності обов'язкової частки в спадщині. Однак є винятки (наприклад, Ірландія).
2. Країни цивільного права (civil law), до яких відноситься більшість країн Європейського Союзу, Швейцарія, Японія, Китай, Україна та багато інших. При вирішенні питання застосування власних правил спадкування такі країни переважно виходять із звичайного місця проживання (habitual residence) або місця проживання (residence). Активи померлого переходять безпосередньо до його спадкоємців після смерті. Реалізація спадкового права здійснюється через нотаріуса або суд. Спадкоємці відповідають за зобов'язаннями спадкодавця усім своїм майном, а не лише в межах успадкованого. Для систем цивільного права притаманна наявність права обов'язкової частки в спадщині для близьких родичів: дітей, батьків, подружжя або партнерів. У деяких країнах, зокрема у Франції, право обов'язкової частки у спадщині виходить за межі спадкової маси, що залишилася після смерті, і поширюється також на подарунки, зроблені померлим за життя. У таких системах спадкоємці обов'язкової частки мають право успадкувати фіксовану частину всіх подарунків та майна померлого.
3. Країни з правовою системою, заснованою на релігії, такі як Шаріат (Саудівська Аравія, Єгипет, Ірак, Іран, Індонезія, Малайзія , Мальдіви тощо) та Індуїстське право (Індія). У правових системах, заснованих на релігії, зокрема на праві Шаріату, після смерті спадкодавця призначається вчений шаріату (Shariah scholar), який дає поради щодо розподілу майна. До розподілу майна спадкоємцям суд визначає порядок погашення заборгованості спадкодавця. Розподіл майна, що становить спадщину, безпосередньо залежить від релігії померлого. За правом Шаріату спадкоємці повинні бути мусульманами, спадкування особами інших релігій не допускається. Водночас заповідання майна спадкоємцям іншої релігії в декількох країнах з правом Шаріату можливе, однак не більше 1/3 спадкового майна. Чоловіки - спадкоємці успадковують вдвічі більше спадкового майна за жінок. Загалом, право Шаріату можна розглядати як форму примусового спадкування.
Окрім власних правил, встановлених державами з питань транскордонного спадкування, існує невелика кількість міжнародних договорів у сфері спадкування, які передбачають уніфіковані (погоджені) норми міжнародного приватного права між державами відповідно до реалій транскордонного руху та різноманітності національних норм міжнародного приватного права.
Окремої уваги заслуговує Положення про спадкування (ЄС) 650/2012, яке набуло чинності 17 серпня 2015 року та діє в багатьох державах - членах Європейського Союзу.
Однак, не варто забувати про те, що кожна країна має внутрішнє законодавство і не залежно до належності до тієї чи іншої групи, які обумовлюють загальні правила, скоріше загальні принципи, процедура спадкування буде відбуватись за правом знаходження спаждкового майна. Якщо майно знаходиться в різних країнах, то і прийняття спадщини на кожну частину такого майна буде відбуватись за законодавством країни в якій відкривається спадщина.
Наталія Лісневська, адвокат
Читайте також: Опубліковано Закон щодо запобігання насильству над дітьми
Як успадкувати майно, що знаходиться за кордоном
Нова LIGA360 змінює все! Переглядай зв'язки документів з іншими НПА, судовою, аналітичною, довідковою інформацією. Дізнайся більше переваг, замовивши персональну презентацію.
Зараз діє максимально вигідна ціна саме для тебе! Скориставшись Summer program від LIGA ZAKON, нові користувачі отримують знижку на рішення LIGA360. Деталі та умови акції за посиланням.