Суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Відповідне положення містяться у постанові ВП ВС від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 .
З судовими рішеннями зручно ознайомитися у VERDICTUM. Замовити тестовий доступ можна тут.
23 вересня 2019 року Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин і права власності КГС ВС ухвалою передала справу № 917/1739/17 разом з касаційною скаргою Кременчуцької міськради на розгляд Великої Палати.
Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати, суд касаційної інстанції вказав, що у постанові КЦС ВС від 3 квітня 2019 року у справі № 686/18993/17-ц, яку прийнято за подібних правовідносин, зроблено висновок про те, що суд, з'ясувавши, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує потрібні норми права.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
ВП зазначила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів.
Велика Палата зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Якщо ви шукаєте юриста для захисту ваших прав у суді, скористайтеся Національним професійним юридичним каталогом Liga:BOOK.
