Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Так, відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
Ознайомитися з повним текстом рішення ВС можна у VERDICTUM.
Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.
Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільного або господарського зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.
За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 905/3137/14-908/5775/14 (провадження № 3-1276гс15), згідно з яким невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, за період такого розстрочення.
Обрати юриста, який допоможе вам захистити свої права в суді, можна у Національному юридичному каталозі України Liga:BOOK.
