Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу про подвійне стягнення на предмет іпотеки двома різними способами (на підставі рішення суду та на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя), зробила висновок щодо юрисдикції спору.
У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 Велика Палата повторила висновок, згідно з яким спір, пов'язаний із захистом права власності позичальника та з належним виконанням умов цивільного договору (договору про іпотечний кредит), не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
Спір виник з приводу порушення права власності позивача на іпотечну квартиру внаслідок дій банку і приватного нотаріуса (яку банк не повідомив про наявність судового рішення про стягнення) з реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власності банку на квартиру на підставі договору про іпотечний кредит.
Позов спрямований на захист майнового права позивачки і зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто про право цивільне, має приватноправовий характер і, як наслідок, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Апеляційний суд, якому справу направили на повторний розгляд, залишив поза увагою ту обставину, що спірні правовідносини з державної реєстрації права власності на нерухоме майно пов'язані та виникли з договірних відносин між позивачкою та банком, а саме з договору іпотеки та його реалізації, безпосередньо впливають на цивільні права вказаних суб'єктів щодо нерухомого майна, тому є цивільними. Тому суд помилково відмовив в задоволенні позову до банку з тих підстав, що він не є належним відповідачем за вказаними позовними вимогами, адже, як уже зазначалося, спірні правовідносини виникли із цивільного договору, укладеного між сторонами, пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цього договору, тому в цьому спорі банк є належним відповідачем.
Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності. У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під часреалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатися залежно від суб'єктного складу її учасників за правилами ЦПК чи ГПК.
Аналогічний висновок щодо суб'єктного складу учасників справи Велика Палата зробила у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 14-233цс18, підстав для відступу від нього нема.
Як вже писала ЮРЛІГА, суди мають враховувати останню позицію Великої Палати, а не посилатись на постанови, які не перераховані при відступленні.
Відстежувати актуальність правових позицій Великої Палати можна у системі аналізу судових рішень Verdictum, а перевірити дійсність іпотеки зручно за допомогою сервісу SMS-Маяк Іпотека.
