Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Лазоріва проти України» від 17 квітня 2018 року встановив порушення Україною ст. 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).
За обставинами справи заявниця, Наталія Лазоріва, була опікуном дочки своєї сестри, яку позбавили батьківським прав. Заявниця проживала в місті Магадан (Росія). Згодом у сестра народила хлопчика, про якого також не піклувалась, і була позбавлена батьківських прав. Тітка навідувала хлопчика і передавала йому їжу та одяг, коли дитина перебувала у дитячому будинку у місті Чернівці.
Заявниця повідомила службу опіки та піклування та адміністрацію дитячого будинку про намір стати опікуном хлопчика та почала збирати необхідні документи.
До приїзду заявниці в Чернівці для встановлення опіки хлопчика усиновила інша пара. Суд, приймаючи рішення про усиновлення, аргументував його тим, що воно було в інтересах дитини у вихованні у «стабільних життєвих умовах» та в «атмосфері гармонії».
Заявниця оскаржила це рішення в апеляції заявивши, що суд:
- не врахував того, що хлопчик мав близьких родичів, його сестру і тітку;
- не перевірив його громадянство (дитина була російським громадянином, оскільки його мама росіянка), а тому не було дотримано процедуру, передбачену відповідними міжнародними договорами України стосовно прийняття іноземних громадян;
- не врахував той факт, що вона повідомила службу у справах дітей про бажання стати опікуном та про те, що вона готувала для цього необхідні документи.
Суд апеляційної інстанції відхилив скаргу заявниці на тій підставі, що рішення не стосується її права чи інтересу стати опікуном дитини, або будь-якими зобов'язань в цьому відношенні, які можуть бути предметом окремої претензії.
Вищий спеціалізований суд з цивільних та кримінальних справ відхилив касаційну скаргу заявника на підставі того, що не було доведено, що оскаржуване рішення апеляційного суду було незаконним.
Наталія Лазоріва подала скаргу в ЄСПЛ, вказуючи, що у її справі були порушені ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), п. 1 ст. 6 Конвенції (право на справедливий суд) та просила змусити державу відшкодувати їй 10 тис. євро моральної шкоди.
Розглянувши справу, ЄСПЛ вирішив, що було порушено ст. 8 та немає потреби окремо розглядати скаргу відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції.
Водночас Суд вважає, що висновок про порушення є достатньою справедливою сатисфакцією щодо будь-якої моральної шкоди, яку заявник мав зазнати у цій справі. За рішенням держава зобов'язана виплатити 215 євро судових витрат.
Суд зазначає, що усиновлення племінника заявниці іншими людьми являє собою втручання у право на повагу до її приватного життя. Це зумовило порушення зв'язків із племінником та права на оформлення опіки.
ЄСПЛ вважає, що справа розкриває процесуальну дисфункцію або провину з боку української влади та судів. Зокрема, прийнявши рішення про усиновлення дитини, органи влади та суди визнали намір заявника стати її опікуном, але не розглянули його належним чином. Суди не змогли пояснити, чому усиновлення дитини більш відповідало її найкращим інтересам ніж опіка, яку завниця мала намір встановити; вони повністю проігнорували її аргументи, незважаючи на те, що вона діяла у відповідності до їх інструкцій.
