Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 816/1155/16 за позовом ПАТ до Управління Держпраці про скасування рішення.
За обставинами справи 15 травня 2015 ПАТ звільнило працівника у зв'язку з призовом на строкову військову службу відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Колишній працівник оскаржив таке звільнення до Управління Держпраці.
Держпраці здійснило позапланову перевірку підприємства, за результатами якої встановлено порушення ст. 119 КЗпП щодо недотримання гарантій при звільненні та винесено припис про усунення ПАТ цих порушень.
ПАТ не погодився із таким рішенням Держпраці і оскаржив його в суд.
Позивач зазначав, що станом на час звільнення вищевказаного працівника в п. 3 ст. 36 КЗпП не було передбачено пільг та гарантій працівників призваних на строкову військову службу, що передбачалися Законом «Про військовий обов'язок і військову службу». Він вважає, що таке право виникає виключно в осіб, які перебували у трудових відносинах з підприємством та призвані на строкову військову службу тільки після опублікування змін до трудового законодавства.
Суд першої інстанції та апеляційний суд відмовили у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши справу ВС погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні касаційної скарги ПАТ виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону за працівником, призваним на строкову військову службу, але не більше одного року, зберігається місце роботи та середній заробіток.
Верховний Суд встановив, що посилання позивача на п. 3 ст. 36 КЗпП (в редакції, що діяла на час призову звільненої особи на строкову військову службу) не є підставою припинення трудового договору.
Цей пункт передбачав підставою для припинення трудового договору призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.
ВС відмітив, що на той час існувала неузгодженість ст. 39 Закону та п. 3 ст. 36 КЗпП. Одночасно колегія суддів зазначила, що це не може бути підставою позбавлення гарантованого державою права на збереження робочого місця та середньомісячного заробітку, яке закріплено спеціальним для цих правовідносин Законом.
Верховний Суд дійшов до висновку, що, вирішуючи питання щодо звільнення громадянина з займаної посади у зв'язку з призовом на строкову військову службу, слід керуватись нормами Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», а не КЗпП.
Постанову у справі № 816/1155/16 було винесено 11 квітня 2018 року.
Усі рішення судів ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо ви ще не користуєтеся системою, то рекомендуємо замовити тестовий доступ або придбати VERDICTUM.
