Верховний Суд України, розглянувши справу № 6-1197цс16 по клопотанню компанії "Nibulon SA" про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, направив його в апеляційну інстанцію.
ВСУ частково задовольнив заяву "Компанії "Райз" (боржника), відмінивши рішення касаційною і апеляційною інстанцій. ВСУ порахував, що суди, вирішуючи питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, вийшли за межі клопотання стягувача.
Відповідно до частиною четвертої статті 15 ГПК суди розглядають справи про визнання і надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.
Згідно з положеннями глави 1 розділу VIII ГПК для визнання і звернення до виконання рішення іноземного суду, подлежажего примусовому виконанню, стягувач подає до суду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 11 ГПК) і зміст статті 395 ГПКсуд розглядає клопотання в межах заявлених в нім вимог.
У справі, що переглядається стягувач в клопотанні просив дозволити примусове виконання рішення іноземного суду, вказавши суму збитків в іноземній валюті з визначенням еквіваленту в національній валюті на час розгляду клопотання судом першої інстанції - 29 січня 2015 року, а також складні відсотки, порахувавши їх розмір в іноземній валюті з визначенням еквіваленту в національній валюті на вказану дату.
Допустившись до виконання рішення, в якому не вказано конкретної суми складних відсотківяка підлягає стягненню, суд не з'ясував, чи не суперечить визнання і звернення до виконання такого рішення іноземного суду публічному порядку в Україні, враховуючи, що відповідно до вимог статті 19 Конституцій органи державної влади України зобов'язані діяти в межах повноважень, передбачених законами України, а Закон "Про старанне виробництво" не надає права держвиконавцеві самостійно обчислювати суму, що належить до стягнення і для виконання такого рішення державний виконавець повинен буде вийти за межі своїх повноважень.
Суд касаційної інстанції, погодившись з виводами апеляційного суду, допустив неоднакове застосування норм процесуального права при оскарженні судового рішення, прийнятого з порушенням встановленої законом компетенції судів по розгляду цивільних справ.
З такою позицією не погодилися судді ВСУ Валентина Симоненко і Василь Гуменюк. У своєму особливій думці вони вказали на необоснованноть посилання на повноваження держвиконавця про те, що це є порушенням частини другої статті 19 Конституцій. Судді роз'яснили, що іноземний суд визначив суму збитків, складні відсотки і порядок їх числення. Цей порядок визначення складних відсотків залежить від сплаченої суми заборгованості і зводиться практично до арифметичної дії з числення, початок якого встановлений, суми несплати, яка буде відома при сплаті, і періоду несплати, що без зусиль при виконанні може і повинен робити держвиконавець.
Крім того, порушення публічного порядку не обговорювалося в судах і не вказано в запереченнях відповідача, тобто не було предметом дослідження в судах. На думку сдуей, повернення справи на новий розгляд тільки по вказаних підставах практично блокує рішення іноземного суду про стягнення збитків, яке є остаточним і не скасовано.
Відносно думки, що суди допустили до виконання рішення, в якому не вказано конкретної суми складних відсотків, що підлягають стягненню відмічене наступне : якщо іноземним судовим рішенням передбачено стягнення складних відсотків в розмірі, який розраховується поквартально по ставці 4%, з дати невиконання зобов'язань - 11 січня 2011 року і до дати повного відшкодування збитків, то відповідна вказівка у визначенні суду апеляційної інстанції не можна вважати перевищенням повноважень національним апеляційним судом.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
