Верховний Суд України на спільному засіданні судових палат у цивільних і господарських справах 16 вересня 2015 року при розгляді справи № 6-68цс15 сформулював правову позицію відносно течії позовної давності в спорах за позовом прокурора в інтересах держави.
Роз'яснено, що згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якої поширюється на усі питання тлумачення і застосування Конвенції, відмічає, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягування до суду після закінчення певного періоду після здійснення правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодательствах держав - учасників Конвенції, виконує декілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність і остаточну, запобігаючи порушенням прав відповідачів, які можуть статися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, які стали неповними із-за витікання часу" (п. 570 рішень від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ " Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббингс і інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до статті 257 ГК загальна позовна давність встановлюється тривалістю в 3 року.
При цьому відповідно до частин 1 і 5 ст. 261 ГК течія позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Положеннями ст. 268 ГК передбачено виключення із загального правила про поширення позовної давності на усі цивільні правовідносини і визначені вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема в пункті 4 частини 1 ст. 268 ГК вказано, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інший речовий право, позовний давність не поширюється.
Проте пункт 4 частини 1 ст. 268 ГК за своєю суттю спрямований на захист прав власників і інших осіб від держави.
Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання стосунків і відповідально за прийняті його органами незаконних правових актів, їх відміна не повинна ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик закінчення терміну позовної давності на оскарження ним незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності або інше речове право.
Таким обрзом, враховуючи статус держави і його органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини 1 ст. 268 ГК не поширюються на позови прокуратури, що пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.
На такі позови поширюються положення ст. 257 ГК відносно загальної позовної давності, і на підставі частини першої ст. 261 справжнього Кодексу течія позовної давності починається з дня, коли держава в особі його органів як суб'єктів владних повноважень упізнало або могло дізнатися про порушення прав і законних інтересів.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
