Верховний Суд України 13 травня 2015 року, розглянувши справу № 6-53цс15що стосується звернення стягнення на предмет іпотеки, сформулював правову позицію, яка суперечить висловленою ним раніше - у справі № 6-201цс14. У першому випадку було роз'яснено, що якщо рішення суду про недійсність іпотеки скасоване, вона діє з моменту запису в реєстрі іпотек, во-втором, - що не можна відібрати предмет іпотеки, якщо він проданий в період дії рішення про недійсність іпотеки.
Ростислав Кравецадвокат, старший партнер Адвокатській компанії "Кравец і Партнери" проаналізував патову ситуацію і роз'яснив наслідку неоднозначного правозастосування органом, що відповідає за єдність судової практики :
З прийняттям Закону "Про забезпечення права на справедливий суд" ВСУ отримав законне право двояко трактувати правові норми без наслідків для себе. Це стало можливим завдяки неписьменності і теоретичній обмеженості, що не має нічого спільного з реальністю, юристів адміністрації Президента і їх консультантів, що не дають собі звіт про реальний стан правової системи в Україні. Справедливості ради варто відмітити, що і раніше ВСУ не відрізнявся стабільністю правових позицій, приймаючи діаметрально протилежні рішення упродовж декількох місяців, але різними палатами.
Тепер же ситуація кардинально змінилася і судді ВСУ отримали можливість безкарно приймати протилежні рішення, трактуючи норми права, чим і не забули скористатися.
Так, приймаючи постанови від 24.12.2014 у справі № 6-201цс14 і від 13.05.2015 у справі № 6-53цс15 судді ВСУ діаметрально протилежно протрактовали ст.23 Закону "Про іпотеку".
У першому випадку судді однієї і тієї ж палати і практично тим же складом дійшли висновку про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо в період дії рішення про недійсність іпотечного договору предмет іпотеки був яким-небудь чином відчужений третім особам, не дивлячись на те, що надалі рішення про недійсність договору іпотеки було скасоване.
У другому випадку ВСУ вказав на збереження самої іпотеки і, відповідно, права іпотекодержателя обернути стягнення на іпотечне майно у випадку якщо в період відсутності іпотеки об'єкт був відчужений третім особам, проте надалі рішення про недійсність іпотеки було скасоване.
До речі, обоє справи стосувалися однієї і тієї ж ситуації з одним і тим же договором іпотеки.
|
Ростислав Кравец |
У самій же ст. 23 Закони "Про іпотеку" вказано, що у разі переходу права власності (права господарського ведення) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкоємства або правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Для обгрунтування своєї позиції судді ВСУ послалися на ст. 204 Цивільного кодексуа саме на презумпцію правомірності угоди. Т. е. угода є правомірною, якщо її недійсність прямо не встановлена законом або якщо вона не визнана судом недійсної.
Проте таке вільне трактование норм Цивільного кодексу і Закону "Про іпотеку" досить спірно. На момент здійснення угоди іпотеки не існувало і, як прямо вказано в Законі, не було якої-небудь прихованої інформації про обтяження майна іпотекою. Таким чином ВСУ поставив під удар право власності в Україні.
Раніше своєю бездумною позицією ВСУ дав можливість недобросовісним банкірам визнавати практично будь-який депозитний договір недійсним, посилаючись на відсутність ощадної книжки або наявність на квитанції з не тим друком (постанова від 02.07.2014 у справі № 6-96цс14).
Тепер же ВСУ дозволив недобросовісним банкірам і шахраям будь-яких мастей відбирати у добросовісних набувачів майно, яке коли-небудь раніше було в іпотеці у кого б то не було. І при цьому терміни позовної давності особливого значення не мають.
Якщо дотримуватися логіки ВСУ, у зв'язку з відміною Конституційної реформи левова частка законів, різних нормативних актів, призначень на сьогодні неправомірна. Стає незрозуміло, які саме закони треба виконувати, а які - є нелегітимними.
Основа будь-якої правової системи - це передбачуваність застосування норм законодавства, на що вже неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях Конституційний суд України.
Ця ситуація у черговий раз яскраво продемонструвала, що знання іноземних мов, наявність наукових звань або іноземна освіта далеко не основний аргумент, що надає право займатися законотворчістю. Фактично, як сам Закон "Про забезпечення права на справедливий суд", так і результати цього Закону привели до того, що наведені вище постанови ВСУ поставили сьогодні жирну точку на усьому українському правосудді.
Фактично правові позиції ВСУ на сьогодні висловлюють виключно думку декількох осіб, при цьому не завжди вірне і таке, що досить швидко міняється.
На закінчення адвокат виразив надію, що "судді нижчих інстанцій, які, як показує практика, частенько приймають значно справедливіші і законні рішення, знайдуть в собі сили, незважаючи на залякування з боку ТСК, ВККС і УСЮ, дотримуватися прямих норм законодавства і приймати рішення, керуючись виключно правому, здоровим глуздом і внутрішнім переконанням, а не позиціями ВСУ", що міняються.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
