Верховний Суд України на спільному засіданні Судової палати у цивільних і господарських справах 11 лютого 2015 року прийняв постанову у справі № 6-2цс15предметом якого був суперечка про розділ земельної ділянки.
Зроблений правовий вивід про те, що, оскільки відповідно до норм цивільного законодавства спадкоємством є перехід прав і обов'язків (спадки) від однієї фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємцям), то суд дійшов правильного висновку про те, що у зв'язку з прийняттям спадку 22 лютого 2001 року у сторін з передбачених законом підстав виникло в рівних частках право власності на спірну земельну ділянку, яка з моменту отримання спадкодавцем держакту є об'єктом права власності.
На відміну від норми ст.30 Земельного Українській РСР (1991 року)яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду, частина 1 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, діючій на момент укладення сторонами договору купівлі-продажу частини житлового будинку, - 22 березня 2003 року) визначила, що під час переходу права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни і так далі).
За відсутності цивільно-правової угоди відносно земельної ділянки під час переходу права власності на об'єкт нерухомості, як і в справі, що переглядається, застосовуються положення частини 4 ст. 120 ЗК з урахуванням наступного.
Аналіз змісту норм ст. 120 ЗК в їх сукупності дозволяє зробити висновок про однакову спрямованість її положень по переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Вказані норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки знаходиться в прямій залежності від права власності на будівлю і споруду і передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових стосунків, що виникають при укладенні угод з придбання права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства стосунків під час переходу прав на земельну ділянку у разі придбання права власності на нерухомість.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим в частині 4 ст. 120 ЗК, особа, яка придбала право власності на частину будівлі або споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих же умовах, на яких ця ділянка належала попередньому власникові, якщо інше не передбачене в договорі відчуження нерухомості.
При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК слід виходити з того, що у разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило торкається і випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, проте земельна ділянка раніше набула ознак об'єкту права власності.
За інформацією прес-служби ВСУ
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
