Парафований 21 листопада текст Коаліційної угоди містить і плани по реформуванню судової системи. І хоча документ носить попередній характер, оскільки згідно ст. 83 Конституції коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді формується впродовж місяця з дня відкриття першого засідання парламенту (заплановано на 27 листопада 2014 року), загальні вектори судової реформи намічені. Крім того, урядом вже був представлений законопроект про реформування судової влади. Суддівський корпус і юристи включилися в активне обговорення прийдешніх змін, але на цьому етапі складно сказати, чи будуть враховані їх пропозиції і зауваження. Особливо коштує питання розширення повноважень Верховного Суду України. І в коаліційній угоді передбачено надання ВСУ "ефективних повноважень для формування послідовної судової практики". Формулювання загальне, тому мати на увазі може багато що. Але не унеможливлено введення в національне законодавство інституту преюдиціального запитуякий обговорювався на круглому столі "Узгодженість судової практики : європейський досвід, практичні і теоретичні аспекти".
Голова Верховного Суду Ярослав Романюк виступає за те, що повнотою повноважень у вирішенні проблеми єдності застосування судової практики має бути наділений ВСУ. Відбуватися це повинно не лише шляхом вивчення практики і надання певних рекомендацій судам, але і шляхом судового розгляду скарги у ВСУ з витребуванням справи з першої або апеляційної інстанцій, ревізії цих рішень і правом ухвалювати власні. Голова ВСУ нагадав, що відповідні законопроекти подані до парламенту і слова залишається за законодавцем. Йдеться про законопроектах № 3356-1 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно повноважень Верховного Суду України" і № 2203-1 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно забезпечення єдності судової практики" (проект не був прийнятий). Ці законопроекти, серед іншого, передбачають і превентивний метод узгодження судової практики - преюдиціальний запит нижчих судів відносно правильного застосування норми права. Як відмітив Я. Романюк, про ефективність такого механізму свідчить практика багатьох країн Європи, які надають суддям нижчих інстанцій при розгляді ними конкретної справи і виникненні труднощів із застосуванням певної норми права консультативні укладення-роз'яснення вищій судовій інстанції.
Запрошені на круглий стіл судді різних інстанцій, міжнародні експерти і учені намагалися з'ясувати, яким чином зробити дієвим цей механізм в Україні, які риски можуть виникнути на шляху його втілення і що необхідно врахувати суддям і законодавцеві при розробці спільних пропозицій.
Так, механізм преюдиціального запиту існує в суді Європейського Союзу. Як пояснив Генеральний адвокат Суду ЄС Ниило Яскиненйого застосування забезпечує однакову інтерпретацію європейського законодавства на рівні функціонування національних судових систем; при цьому преюдиціальне рішення торкається тільки тлумачення норми закону, а факти повинен розглядати національний суд. З преюдиціальним запитом до Суду справедливості може звернутися суд будь-якої інстанції держави - члена Європейського Союзу, а преюдиціальне рішення є обов'язковим для виконання. Відмітимо, що українські суди також посилаються на деякі рішення Суду ЄС, що не відповідає Конституції, адже, якщо міжнародний договір не ратифікований, рішення визначених ним органів не можуть розглядатися як джерело права національної правової системи. В той же час обов'язковими для застосування українськими судами є рішення Європейського суду з прав людини. Тому актуальним стає питання імплементації практики ЕСПЧ на рівні національних судів через Протокол 16який докладав старший юрист секретаріату ЕСПЧ Михал Кучера. Протокол 16 називають "протоколом діалогу" між ЕСПЧ і національними судами держав - членів Ради Європи. М. Кучера, відмітивши, що практичного досвіду застосування Протоколу 16 немає, розповів про проблеми, що виникають в національних судових системах при його імплементації : невизначеність того, яка саме установа повинна звертатися в ЕСПЧ; якою буде процедура розгляду звернення; зміст і ефект застосування наданого судом укладення; межі його використання і т. д. Протокол 16 є черговим етапом в процесі реформування судової системи Європи, він відкритий для підписання і ратифікації.
Досвідом застосування преюдиціального запиту в національних судових системах поділилися суддя Касаційного Суду Франції Домінік Хашер і суддя Верховного Суду Молдови Олег Стерниоалэ. Так, судді Касаційного Суду Франції не розглядають справи по суті, а визначають правильність застосування норм права. У Франції процедура преюдиціального запиту застосовується в цивільному і, з деякими особливостями, в карному праві. Суд розглядає близько 12 запитів в рік, що обумовлено процедурою подачі. Так, правова суть запиту має бути дійсно новою для офіційної інтерпретації правозастосування, а спірна ситуація має бути складною.
У Молдові же консультаційне укладення виноситься тільки в цивільних справах, при цьому наявність судової суперечки є обов'язковою умовою. Не може бути поданий запит на майбутнє або відносно зразкових правовідносин. О. Стерниоалэ пояснив, що запит повинен виходити з обставин справи, але при цьому - мати загальний характер. Укладення також носить загальний характер і не є рішенням у справі, оскільки розтлумачує не який закон застосовувати, а як його застосовувати. Окрім обов'язкового для виконання преюдиціального укладення в судочинстві Молдови застосовується інститут рекомендацій, які не обов'язкові для виконання, а лише допомагають сторонам приблизно представити характер майбутнього судового рішення.
Преюдиціальний запит не використовується у Литві. Суддя Верховного Суду Литви, професор Університету Миколаса Ромериса Римвидас Норкус повідомив, що єдину судову практику формує Верховний Суд. При цьому відбувається зближення систем цивільного і загального права і усе більше значення придбаває інститут судового прецеденту. Оскільки в 2007 році Конституційний Суд Литви встановив, що судовий прецедент є джерелом права і схожі справи повинні вирішуватися однаково. Це спричинило масу питань : як суддям дізнатися про судову практику; яка справа є аналогічною тому, що розглядається; як змінити прецедент виходячи з обставин, що змінилися. Рішення цих проблем вимагало значних ресурсів: були створені "розумні" бази даних; прецеденти спочатку вивчають помічники судді, передаючи йому сформовані виводи. Та все ж Р. Норкус навів приклад суперечки, по якому були винесені протилежні ухвали, а єдина позиція була сформована через роки.
Дискусія відносно необхідності введення в національне право преюдиціального запиту сталася у кінці круглого столу. Так, суддя Верховного Суду України Марина Клименко вважає, що, принаймні, в карному процесі впровадження такого механізму є передчасним зважаючи на неможливість вказівки в запиті усіх обставин, що мають значення для вирішення справи; неможливості витребування кримінальної справи. М. Клименко відмітила, що варто збільшити перелік підстав для перегляду і надати більше процесуальних повноважень ВСУ. Як варіант, можливий інститут консультативних запитів (які не є обов'язковими для виконання).
В той же час суддя ВСУ Олег Кривенда заявив, що в адміністративному судочинстві така форма консультаційного запиту і відповідного роз'яснення вищої судової інстанції дуже потрібна і актуальна. Це, передусім, торкається так званих соціальних суперечок, коли тисячі людей вимушені через суди домагатися гарантованих державою виплат.
Як бачимо, вітчизняні судді виступають за розширення повноважень ВСУ, але сумніваються в необхідності впровадження механізму преюдиціального запиту. На несхожість думок може впливати і побоювання про збереження незалежності суддів, і нестабільність національного законодавства, і складність процедури. Проте, судова реформа, яку вимагає суспільство, почнеться і законодавство значно зміниться, тому для лобіювання своїх інтересів суддям необхідно виробити єдину позицію.
