На спільному засіданні Судових палат по цивільних і хозяйственым справам Верховного Суду України 29 жовтня було розглянуто справу № 6-155цс14 за позовом Бердянського міжрайонного прокурора по нагляду за дотриманням законів в природоохоронній сфері в інтересах держави до Бердянської міськради, фізособи, управлінню Госземагентства у Бердянському районі Запорізької області про визнання незаконним і відміні рішення, визнанні недійсним держакту на право власності на земельну ділянку і зобов'язанні зробити певні дії.
При перегляді цієї справи ВСУ висловив таку правову позицію: відповідно до положень ст.ст. 19, 20 ЗК землі України по основному цільовому призначенню діляться на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової і громадської забудови і землі водного фонду; віднесення їх до тієї або іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади і органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Порушення порядку встановлення і зміни цільового призначення земель є основою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК недійсними рішень про надання земель, угод відносно земельних ділянок, відмови в держреєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсної і т. д.
Згідно з пунктом "г" частини 3 ст. 83 ЗК до земель комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власністьвідносяться, зокрема, землі водного фонду, окрім випадків, визначених Кодексом. Згідно з положеннями частини 4 ст. 59 ЗК (у редакції, що діяла на момент ухвалення рішення про надання земельної ділянки у власність) тільки на умовах оренди громадянам і юрособам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт і т. д.
Враховуючи системний аналіз положень цих норм законодавства при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, у разі відсутності землевпоряджувальної документації (документації по землеустрою, проекту землеустрою) і встановлених в натурі (на місцевості) меж відносно прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом обліку нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексуі орієнтовних розмірів і меж водозахисних зон, які визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.
У цій справі суди апеляційної і касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що ст. 140 ЗК містить вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку без урахування того, що вказана норма закону встановлює вичерпний перелік таких підстав у разі, коли право власності придбане у встановленому законом порядку. В той же час у випадку визнання незаконним рішеннязгідно з яким придбано право власності на спірну земельну ділянку, посилання на норми ст. 140 ЗК не може бути визнана правильною.
Аналогічна правова позиція була висловлена ВСУ при перегляді справи № 6-57цс13.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
