На засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 17 вересня було розглянуто справу № 6-125цс14 за позовом "Прокредит Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором. Правова позиція ВСУ, висловлена при перегляді цієї справи : Відповідно до вимог частини 2 ст. 1054 і частини 2 ст. 1050 ГК у разі, якщо договором позики передбачено повернення позики по частинах, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частині, що залишилася
позики і сплату відсотків.
Згідно з положеннями частини 4 ст. 559 ГК поручительство припиняється після закінчення терміну, встановленого в договорі поручительства. У разі, якщо такий термін не встановлений, поручительство припиняється, якщо кредитор впродовж шести місяців з дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову.
Встановивши, що договором поручительства не визначений термін, після закінчення якого поручительство припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором, і що кредитор впродовж 6 місяців з дня настання терміну виконання основного зобов'язання, який був змінений відповідно до кредитного договору, не пред'явив впродовж 6 місяців позову до поручителя про виконання зобов'язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання за договором поручительства припинився. Аналогічна правова позиція була висловлена ВСУ в справі № 6-155цс13.
Відмітимо, суддя Юрій Сенин при перегляді справи № 6-125цс14 висловив особлива думка. Він вказав, що вважає помилковим виведення Судової палати, згідно з яким пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову. На його думку термін "вимога" є ширшою, ніж "позов", ці поняття не є тотожними. Термін "вимога" вживається в різних нормах Цивільного кодексу по-різному і має різне значення залежно від контексту. Якщо порівняти частину 4 ст. 559 ГК з частиною 1 ст. 555 ГК, то стає очевидним, що законодавець припускає як поводження з вимогою до поручителя, так і пред'явлення позову до нього. Саме тому ст. 555 ГК встановлює різні права і обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги або позову, - відмітив Ю. Сенин.
Враховуючи це, пред'явлення вимоги, передбаченої частиною 4 ст. 559 ГК, слід відрізняти від вимоги, яка називається "позов". Іншими словами, поручитель повинен отримати, відповідно до основний боржник зобов'язаний пред'явити вимогу до поручителя, а вже після цього вирішувати питання відносно судового рарешения цієї суперечки, оскільки сам факт отримання такої вимоги поручителем свідчить про те, що він повідомлений, і якщо він добровільно не виконуватиме своє зобов'язання, це свідчитиме про його порушення.
Аналіз змісту ст. 555 ГК, не дає підстав для висновку про її подвійне тлумачення частини 4 ст. 559 ГК. Тобто тут законодавець чітко говорить, що вимога - це одно, а якщо вимога до тебе заявляється, ти повинен здійснити такі певні дії, а якщо позов - ти заявляєш клопотання, тому що ця справа вирішується в суді.
Ю. Сенин вважає, що в другій пропозиції частини 4 ст. 559 ГК йдеться про вимозі до поручителя безпосередньо. Це преклюзивний термін, який не може бути перерваний заявою вимог до суду, його закінчення свідчить про припинення зобов'язання поручителя і саме з таких підстав слід виходити при ухваленні рішення.
ГК не передбачає скороченого терміну позовної давності для пред'явлення вимог до поручителя у разі невиконання кредитного зобов'язання боржником, якщо в договорі поручительства не встановлений термін його дії. А якщо погодитися з висновком про те, що пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову, то унеможливлюється пред'явлення позову до суду після закінчення 6 місяців, встановлених частиною 4 ст. 559 ГК.
Також читайте: І знову про припинення поручительства у зв'язку з пропуском термінів.
