3 жовтня відбувся ІІІ Судовий форум, організований Асоціацією юристів України, на якому обговорювалися реформа судової системи, забезпечення єдності судової практики, а також проблеми процесу з міжнародним елементом.
Почався форум з обговорення головного питання, що турбує юридичну громадськість, - реформи судової системи. Нагадаємо, Мінюст вже презентував своє бачення майбутнього судів в Україні. Законопроект, розроблений Реанімаційним пакетом реформ, був сприйнятий неоднозначно як самими суддями, так і юристами. Багато його положень є спірними, але деякі зміни вітаються (як, наприклад, право Верховного Суду України приймати рішення про допуск справ до перегляду). На форумі ж судді жваво дискутували про те, що доцільніше : спеціалізація судів або ж спеціалізація суддів. Далі по ходу обговорення Ярослав Романюк, Голова Верховного Суду України, заявив, що процесуальне законодавство коштує уніфікувати. Можливо, така міра і буде виправдана, якщо буде ухвалений презентований Мінюстом законопроект, який, серед іншого, передбачає обов'язок суду пересилати неосудні йому позови до належного суду. Але зараз говорити про це все-таки трохи дивно, адже процеси істотно відрізняються, і це може замість полегшення для учасників тільки посилити проблеми. Про судову реформу у кінці дня висловився і Микола Онищукректор Національної школи суддів. Він відмітив, що законопроект мінюсту не єдиний - до парламенту напевно будуть подані і альтернативні. При цьому він вважає, що питання судової дисципліни в цьому проекті вирішене правильно: передбачено 6 видів дисциплінарних стягнень і 12 видів деліктів. Також Н. Онищук вважає, що роль суддівського самоврядування має бути посилена, вплив же політичних інститутів має бути мінімізований. На його думку, з поля зору законотворців випалу проблема кваліфікації і освіти суддів. Ректор вважає неприпустимою сьогоднішню ситуацію, коли просування судді по кар'єрних сходах практично не залежить від його кваліфікації. Тому він вважає потрібним відродити кваліфікаційні класи суддів. Також їм було висловлено пропозицію збільшити термін підготовки суддів з 6 місяців до року.
У секції, присвяченій цивільному і господарському судочинству, обговорювалися питання обов'язковості мотивування судових рішень, процесуальні питання забезпечення позову, застосування судами позовної давності при рішенні суперечок за участю прокуратури, а також кредитні спори. Так, Олена Волянскаястарший юрист ПІВДЕНЬ LCF, презентувала аналіз судових рішень, який свідчить про часте порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свободоскільки винесення невмотивованого судового акту є порушенням права на справедливий суд. Еталон мотивованості закріплений в практиці Європейського суду з прав людини, яка однозначна: національні суди повинні в обов'язковому порядку ясно мотивувати свої рішення. При оскарженні невмотивованих рішень юристи посилаються на справи "Делькур проти Бельгії", "Руис Торія проти Іспанії", "Хаджианастасиу проти Греції". Е. Волянская також нагадала, що в європейських країнах закріплений конституційний принцип права бути вислуханим судом. Українське ж законодавство, за її словами, не встановлює вимоги до мотивованості судового рішення. Тому судді не вникають в різницю між мотивованістю і обгрунтованістю, більшість судових рішень касаційної інстанції є невмотивованими. Глибина проблеми криється в тому, що невмотивоване рішення надалі служить причиною винесення неправосудної ухвали. Таким чином, мотивованість судового рішення служить гарантом його законності.
Коментуючи доповідь Е. Волянской, суддя Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і карних справ Олена Сытник відмітила, що над проблемою мотивованості рішень вже давно працює Національна школа суддів. До того ж усі процесуальні кодекси містять вимоги до мотивованості рішень і не варто плутати невмотивованість з неправосудностью.
Про процесуальні питання застосування заходів забезпечення позову розповіла Ольга Просянюккерівний партнер АТ AVER LEX. Відмітимо, що в цій темі також розкривається деяка недоцільність уніфікації процесів. Адже в господарському, цивільному і адміністративному судочинстві регулювання інституту забезпечення позову істотно відрізняється (з іншого боку, це часто служить хитрощам по зміні осудності на вигіднішу).
У свою чергу, суддя Вищого господарського суду України Віталій Корсак розповів, як судді намагаються правильно вирішити питання застосування позовної давності у спорах за участю органів прокуратури. Сама проблема виникла з огляду на те, що глава 19 Цивільного кодексу не містить чіткої прямої норми, регулюючої правила подачі прокурором позову з урахуванням позовної давності. Згідно Господарському процесуальному кодексу прокурор може подати позов в трьох випадках: 1) в інтересах держоргану (тоді він виступає процесуальним позивачем); 2) у відсутність держоргану, регулюючого спірні правовідносини (прокурор придбаває права позивача); 3) спеціальний держорган існує, але у нього немає повноважень звернутися до суду. В. Корсак відмітив, що зміни стосовно останніх двох випадків були внесені в 2012 році, тому судова практика ще не є сталою. Відносно числення термінів давності в першому випадку думки суддів розходяться. Так, деякі вважають, що обчислювати цей термін слід з моменту, коли прокурор дізнався про порушення права. Сам В. Корсак вважає таку позицію помилковою, оскільки вона порушує принцип рівності учасників господарських правовідносин. Він пояснив, що прокурор як процесуальний позивач відокремлений від прав фактичного позивача. Це, в першу чергу означає, що на нього на поширюється матеріально-правова сила рішення, рішення не приймається в його користь. Участь прокурора в господарському процесі є представництвом за своєю суттю, хоч і з деякими обмеженнями. Оскільки термін позовної давності обчислюється з моменту, коли особа (а не представник) дізналася про порушення свого права, прокурора це не може торкатися, оскільки держава - окремий суб'єкт правовідносин. Постановою пленуму ВХСУ від 29.05.2013 № 10 роз'яснені питання практики застосування позовної давності в рішенні господарських суперечок. Але після прийняття цієї постанови ВСУ було розглянуто справу № 3-82гс14 про визнання договору купівлі-продажу, що знаходиться в 1991 році, недійсним (рішення від 2 вересня 2014 року). Так, ВСУ вказав, що норми ст. 76 ГК Української РСР відносно початку течії позовної давності, встановлені для сторін, особи, права або інтереси якого порушені, поширювалися і на звернення прокурора до суду із заявою про захист цієї особи, зокрема Фонду державного майна України. Таким чином, початок течії терміну позовної давності припав на 30 грудня 1991 року, з моменту укладення спірного договору, коли про це стало відомо власникові майна - ФДМУ, а закінчилося 31 грудня 1994 року. Тобто ні власник майна, ні прокуратура у встановлені законом терміни для захисту свого цивільного права або інтересу не звернулися з позовом. Таким чином, точка в проблемному питанні мала бути поставлена, але не варто забувати, що рішення торкається застосування старого Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.
Свіжу судову практику за рішенням суперечок, що виникають з кредитних правовідносинпроаналізував Олексій Случрадник АТ "ЮФ "Василь Кисиль і Партнери". Так, він відмітив, що позиція ВСУ в подібних правовідносинах є стабільною, проблемні питання виникають відносно забезпечення зобов'язань. Так, відносно поручительства він згадав недавнє рішення ВСУ від 17 вересня № 6-125цс14яке є зрозумілим не повною мірою. На думку А. Случа, неправильна позиція, згідно якої якщо кредитор не пред'явив впродовж 6 місяців позову до поручителя про виконання зобов'язання, зобов'язання за договором поручительства припинилися. Існують особливі думки суддів, які також вважають, що подібне обмеження є невиправданим і додатковим.
Закінчився форум обговоренням проблемних питань судового процесу з міжнародним елементом. Олександр Бирюковпрофесор Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка, розповів про недостатнє врегулювання інституту трансграничного банкрутства в законодавстві України. Він роз'яснив, що адаптація вітчизняного законодавства повинна вирішити два основні питання: визначення компетентного правопорядку і забезпечення координації декількох виробництв.
Партнер ЮК ARBITRADE Юлія Чорних, обговорюючи перспективи позовів іноземних інвесторіввідмітила, що Україною укладено більше 70 двосторонніх угод про захист інвестицій, якими передбачена можливість звернення в ICSID. У відповідь на актуальне питання про те, чи варто Україні чекати потік позовів про захист інвестицій в КримуЮ. Чорних відразу обмовилася, що не хоче робити гучних заяв. Проте відмітила, що такі позови цілком можливі за той період, коли АР Крим формально знаходилася під юрисдикцією України.
Завершили сесію Кирило Номинас, асоційований партнер АТ "АК "Соколовський і Партнери", що говорив про рішення суперечок по зовнішньоекономічних контрактах в госпсудах України, і Маркіян Мальскийпартнер АТ Arzingerщо освітив тему визнання і виконання в Україні іноземних рішень.
Обговорення актуальних тим і питань судової практики зацікавленою професійною громадськістю необхідно в правовій державі. І зрозуміло, що конструктивний діалог суддів і юристів покликаний дозволяти неоднозначні моменти в спорах. Але при цьому все ж головним залишається визнання і прийняття пропозицій професіоналів компетентними органами, а також компетентна реакція на їх застереження. Сподіваємося, що розмови і обговорення перейдуть в практичну площину і наступний Судовий форум пройде із статусом "в серйозних стосунках".
Марина Ясинская
