Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Рішення про заборону стягнення на предмет іпотеки колекторами не зовсім однозначно,- думка

2 червня 2014, 13:39
630
1
Реклама

Колекторів позбавили права претендувати на заставне майно - таким заголовками пістрявлять новини в ЗМІ відносно рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.04.2014 р. у справі № 214/4359/13-ц, що стало предметом активного обговорення в юридичному середовищі.

Втім, за оцінками деяких фахівців, мотивувальна частина цього судового рішення не зовсім коректна і однозначна.

Суд приходить до правильного висновку про те, що договором факторингу може поступитися лише грошове право вимоги, а не право вимоги за іпотечним договором через положення ч. 1 ст. 1078 ГК України,- вважає Дмитро Трутюрист АТ Arzinger. В той же час ГК України не містить заборони відступати право вимоги за іпотечним договором на загальних підставах з урахуванням п. 1 ч. 1 ст. 512 ГК України і ст. 24 Закони України "Про іпотеку".

Також, виходячи з принципу свободи договору, ГК України не забороняє укладати угоди, відповідно до яких сторони вступають в декілька зобов'язальних стосунків. Тобто, не заборонено в одному договорі передбачити як передачу грошової вимоги за кредитним договором за винагороду(факторинг) - з одного боку, і поступку права вимоги за іпотечним договором(цессия) - з іншого боку. При цьому згідно ст. 24 Закони України "Про іпотеку" договір про цессии має бути нотаріально завіреним. У разі недотримання цієї вимоги - такий договір вважатиметься нікчемним(ч. 1 ст. 220 ГК України).

На думку юриста, в справжній справі суд зобов'язаний був досліджувати комплексні договори факторингу і цессии на предмет їх нотаріального завірення і тільки на основі цього робити висновок про їх нікчемність або дійсність.

Замість цього суд послався на нікчемність договору факторингу, як в частині іпотечних вимог, так і в частині грошових вимог, а також неправильно застосував норму матеріального права - ст. 228 ГК України. Нікчемність договору по ст. 228 ГК України має місце лише за наявності наміру і провини сторін на порушення громадського порядку, що може бути підтверджено лише вироком суду, що набрав законної сили(п. 18 Постанов пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 р.). Рішення суду не містить згадок про дослідження вказаних обставин.

Залиште коментар
Увійдіть щоб залишити коментар
Увійти
Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях

Схожі новини