"Документ тижня" : судова справа про відповідальність за коментар в Інтернеті

У рішенні Печерського районного суду міста Києва по судовій справі "Сиволапенко проти "Юстиніан" & "Українська правда" було встановлено, що інтернет-видання несе відповідальність за недобросовісний коментар читача. Актуальність розгляду ЮРЛИГОЙ цього питання обумовлюється не лише пошуком законодавчих передумов рішення у вказаній справі, але і необхідністю позначення можливих наслідків такої судової думки для інтернет-сайтів.

Суть цієї судової справи полягає в тому, що з виданнями "Юстиніан" і "Українська правда" судилися громадянин Олександр Сиволапенко і ТОВ "Евротрансгруп" з приводу коментарів на сайтах видань читачки Людмили Данкович-Глинской. Один з коментарів був розміщений 27 лютого 2012 року в розділі "Книга скарг без пропозицій" на сайті "Юстиніан", а інший 22 квітня 2009 року в "Народних блогах" на сайті "Української правди".

16 листопада 2012 року Печерський районний суд міста Києва в цивільній справі № 2-2561/12 визнав відмічену в цих коментарях інформацію недостовірною і такою, що порочить честь і гідність Сиволапенка А. Н., що завдає шкоди ділової репутації його і ТОВ "Евротрансгруп".

14 лютого 2013 року Апеляційний суд міста Києва у справі № 22-ц/796/1190/2013 в результаті розгляду апеляційної скарги представників видань позначив, що судом першої інстанції було повне і усебічно встановлено обставини у справі; правильно застосовані норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права; аргументи, викладені в апеляційних скаргах, виводів суду не спростовують, і тому рішення суду відміні не підлягає. Таким чином апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу видань і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Своїм рішенням суд зобов'язав власників сайтів "Юстиніан" і "Українська правда" розмістити на головних сторінках сайтів спростування інформації, яка була опублікована у вищевідзначених коментарях.

Як розповів ЮРЛИГЕ адвокат АК "Юридичні традиції" Олексій Волошинрішення Апеляційного суду вже називають безпрецедентним і таким, яке вводить інтернет-цензуру у Україні. Річ у тому, що суди всупереч процесуальним вимогам вести розгляд справи усебічно, повно і беспристрастно допустили декілька істотних помилок в застосуванні норм матеріального права і трактуванні відповідних постанов пленуму Верховного Суду. А також неправильно досліджували і оцінили надані докази. "Інтернет традиційно вважався майданчиком для вільного вираження будь-яких думок. Проте ця точка зору, схоже, вже не відповідає дійсності: понести покарання не лише за свої висловлювання в Мережі, але і за анонімні коментарі інтернет-користувачів тепер може кожен"- відмічає адвокат.

При аналізі оригіналів документів справиякі вивчила ЮРЛИГА, увага притягає те, що самі судові рішення як суду першої, так і апеляційної інстанції, містять в собі досить туманні обгрунтування "законності" недостовірних коментарів, і спираються в основному на норми постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 р. № 1. При цьому аргументи з боку видань-відповідачів не були враховані.

Відмітимо, що постанова Пленуму № 1 не містить норм права, а лише фіксує практику судового розгляду справ з урахуванням розвитку правовідносин на певний момент часу так само, як рівень правопонимания судовими органами таких нових правовідносин на певний момент часу. А з перманентним розвитком як інтернет-простору в цілому, так і інтернет-медіа, досить дивним виглядає те, що суд керується тільки положеннями вказаної постанови у відриві від самих норм матеріального права в тісному зв'язку з аналізом нових правовідносин.

Керівник судової практики ЮФ Constructive Lawyers Наталія Яворская відмічає, що судові рішення у вказаній справі викликають лише чергове розчарування в українському судочинстві на різних рівнях, і сумнів в тому, що принципи здійснення правосуддя, закріплені в Конституції України, Законі "Про судоустрій і статус суддів" і процесуальне законодавство, взагалі коли-небудь діятимуть в повному об'ємі. При цьому, на думку Н. Яворской, рішення Печерського районного суду г.Киева більше схоже на коментар до кодексу, і не містить вичерпних виводів.

Найбільш суттєву критику в цій судовій справі викликає зобов'язання суду опублікувати на головних сторінках сайтів "Юстиніана" і "Української правди" спростування обнародуваної в коментарях інформації. У такому разі виникає питання: як видання може спростовувати ту інформацію, яку воно фактично не публікувало? Адже інформація містить власну точку зору читача відносно якихось особистих переконань і громадських позицій.

Тому підлягає з'ясуванню питання відносно того як сьогодні норми права регулюють подібні правовідносини в Інтернеті відносно публікації заміток і матеріалів, починаючи з блогів і форумів, і закінчуючи публічним листуванням в соцсетях. Спробуємо розібратися у вказаній проблемі, аналізуючи процесуальні документи справи.

У своїй апеляційній скарзі "Юстиніан" звертає увагу на те, що суд не повною мірою розглянув предмет суперечки і не притягнув до розгляду ряд доказів. Зокрема, відзначається, що зважаючи на відсутність редакторського контролю в розділі під назвою "Книга скарг без пропозицій" на сайті "Юстиніан", і навіть виходячи з назви розділу, суд не повинен був застосовувати положення постанови Пленуму № 1 і поширювати встановлений законодавством "режим відповідальності редакції" (згідно ст.21 Закону "Про друкарські засоби масової інформації (друк) в Україні") на власника сайту в цій справі.

Звертаємо увагу, що суд першої інстанції обгрунтовує своє рішення тим, що особами, які розповсюдили інформацію в Інтернет, є автор і власник сайту. Тільки ось термін "власність сайту" на сьогодні взагалі не визначений законодавством України. При цьому, судячи з матеріалів справи, Печерським судом міста Києва не було перевірено, кому належить доменне ім'я, не дивлячись на те, що представники відповідача обертали на цю увагу судна. "Виходить, що ця постанова фактично легалізувала імператив, по якому встановлюється презумпція відповідальності власника сайту"- резюмує А. Волошин. У справі проти "Юстиніан" суд навіть не намагався встановити, з яких IP- адрес зроблені ці записи. Цікаво, до кого б зверталися позивачі, якби висловлювання, що порочать їх честь, були розміщені користувачем під "нікому" "Мер Печерський" на сайті, зареєстрованому на ім'я Джона О'Коннора? - задається питанням юрист.

Ще один дуже важливий нюанс у справах про захист честі і гідності в Інтернеті - це обгрунтування доказів. Неприйнятним є той факт, коли суди виносять ухвали, спираючись тільки на роздрук тієї або іншої інтернет-сторінки, який в якості доказу демонструють позивачі. Адже при сучасних можливостях копіювальної техніки "зробити" такий доказ дуже легко. А ось завірений у нотаріуса роздрук інтернет-сторінки міг би виступити належним письмовим доказом. Проте, на жаль, українські суди доки на цю увагу не обертають.

Крім того, як відмічає видавництво "Юстиніан", судом не були застосовані положення законодавства України про заборону цензури (відповідно до ст.24 Закону "Про інформацію"). Що ж до підтвердження фактів і оціночних суджень, то спірна інформація містить точку зору Л. Данкович-Глинской відносно певних подій. Це у свою чергу також суперечить вимогам ч.1-2 ст.30 Закону "Про інформацію", які передбачають, що ніхто не може притягати до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Також неправильно було застосовано положення ст.277 Цивільного кодексуоскільки доводити достовірність поширеної інформації законодавством зобов'язана саме особа, яка її розповсюдила.

На думку А. Волошина, у такому разі виходить не лише відповідальність без провини (оскільки ні наміру, ні необережності на поширення інших думок або висловлювань тут немає), але і прямо встановлюється відповідальність за інших людей. Крім того, в обставинах справи є видимим недотримання судом і інших норм матеріального і процесуального права. У такій ситуації виникає питання: наскільки таке рішення суду є законним?

"З точкою зору, вираженою в судовому рішенні, не можна погодитися, адже вона суперечить як положенням національного, так і міжнародного законодавства"- вважає патентний повірений патентно-юридичної компанії IPStyle Марія Ортинская. У свою чергу, адвокат АТ "Скляренко і партнери" Олена Перцова відмічає, що говорити про прецедент рано - оцінку рішенням повинен дати Вищий спеціалізований суд, а в ідеалі - Верховний Суд України.

Як розповіла Е. Перцова, аналіз судової практики Вищого спецсуду показує, що він обережно підходить до розгляду цієї категорії справ. Більшість справ про захист честі, гідності і ділової репутації спрямовуються на новий розгляд. Тому не виключено, що і в цій ситуації ВССУ також направить справу на "новий круг", наприклад, у зв'язку з необхідністю встановити за допомогою належних доказів.

"Звичайно, ніхто не говорить про те, що Інтернет має бути зоною вседозволеності, але чом би судовим органам при рішенні аналогічних справ не застосувати європейський досвід? - дивується А. Волошин. - Навіть у сусідній Росії судова практика відносно відповідальності власників веб-ресурсів є ліберальною". Наприклад, там досі інтернет-сайти не несуть ніякої відповідальності за те, що пишуть на форумах і в чатах їх читачі, - якщо на сайті не введена попередня модерація. Проте редакція зобов'язана впродовж 24 годин видаляти або редагувати ті або інші коментарі на вимогу Роскомнадзора.

Як же результат цієї справи вплине на діяльність інтернет-сайтів?

Як відмічає Олена Перцова, на сьогодні не можна виключати, що рішення попередніх інстанцій будуть залишені Вищим спецсудом в силі. У такому разі було б цікаво почути думку Верховного Суду України, проте цьому існує одно перешкода - до сьогоднішнього дня суди касаційної інстанції не розглядали справ з аналогічною фабулою. Це означає, що відповідач формально не зможе "пробитися" у ВСУ, адже для цього йому необхідно буде надати копії рішень у аналогічних справах, але з іншим результатом. "Яким би не було рішення Вищого спецсудуйого появи з нетерпінням чекають багато журналістів, видання і прості читачі. Залишається сподіватися, що це рішення повною мірою відповідатиме нормам чинного законодавства і практиці Європейського суду з прав людини, яка, до речі, підтримує принцип свободи висловлювань і захищає журналістів від тиску з боку органів влади і недобросовісних громадян"- резюмує юрист.

На думку Марії Ортинской, в майбутньому можна прогнозувати позови до власників інтернет-сайтівнаприклад, до блоггерским майданчиків, форумів, і навіть соціальним мережам за дії їх користувачів : "Це рішення може сприяти необгрунтованим атакам на інтернет-сайти. Адже можна від підставної особи написати коментар і подати позов до суду про захист честі, гідності і ділової репутації".

Олексій Волошин вважає, що за таких умов, коли будь-якому сайту загрожує штучно створений судовий процес (а для цього досить залишити протиправний коментар навіть і проти самого себе), власникам веб-ресурсів не залишиться нічого іншого, як знищити усі зони вільного доступутим самим перекривши можливість волевиявлення громадськістю своєї думки.

Отже, можна сказати, що рішення судів не лише не враховують практикові ЕСПЧ, але і є своєрідним "ящиком Пандори", що містить небезпеку застосування негативної практики покладання відповідальності на одну людину за висловлювання іншого. Така судова думка фактично встановлює, що власники сайтів відповідають не лише за інформацію, яку вони публікують, а за коментарі користувачів.

За інформацією видань "Юстиніан" і "Українська правда", рішення Апеляційного суду міста Києва буде оскаржено у Вищому спеціалізованому суді України по розгляду цивільних і карних справ. Залишається чекати, що суд детально розгляне усі обставини справи і поставить правильну правову точку.