Як публічність судового розгляду, так і презумпція невинуватості є елементами справедливого суду, гарантованого ст. 6 Європейської конвенції з прав людини. Висвітлення у ЗМІ судових процесів є гарантією реалізації вимоги публічності. Водночас недопустимо використовувати ЗМІ для формування громадської думки щодо винуватості чи невинуватості особи до закінчення судового розгляду. У зв'язку з цим постає питання: як правильно визначити межу реалізації права як на публічний судовий розгляд, так і права на презумпцію невинуватості?
Так, відповідно до практики ЄСПЛ положення ст. 6 § 2 Конвенції захищає особу від передчасних заяв представників держави про її винуватість. ЄСПЛ послідовно проводить принципову межу між твердженнями: "особа підозрюється у вчиненні злочину" та "особа вчинила злочин". Перше є законним інформуванням, а друге (до остаточного встановлення вини) є порушенням презумпції невинуватості.
Але сучасна проблема складніша. Можна не сказати прямо: "ця людина винувата", а опублікувати декілька секунд найбільш компрометуючого запису НСРД із заголовком "Викрили на хабарі...". Тобто формально прямого твердження про винуватість може не бути, а фактично громадськості пропонується готова доказова конструкція вини. Типовою є практика правоохоронних органів, коли міститься заголовок великими літерами: "Викрито суддю на отриманні 100 000 $ хабара", далі - відео НСРД, а наприкінці фраза: "Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку". Але такий дисклеймер не може автоматично нейтралізувати загальне повідомлення. Необхідно оцінювати комунікацію в цілому: заголовок, зображення, відео, монтаж, коментар диктора, підписи, формулювання, послідовність подання, контекст. Презумпція невинуватості - це не формула, яку достатньо технічно додати наприкінці пресрелізу. Це стандарт усієї поведінки щодо особи до встановлення її вини.
ЄСПЛ звернув увагу на цю проблему в рішенні "Криволапов проти України" від 2 жовтня 2018 року. Зокрема, Суд наголосив, що зроблені в ЗМІ заяви слідчих і посадових осіб СБУ щодо кримінального провадження проти заявника були далекими від розсудливості та обачності, адже громадськості була розкрита вся інформація про особу заявника, він був названий вбивцею та фальсифікатором надзвичайно важливої кримінальної справи. Понад те, ці твердження неодноразово поширювалися в документальному фільмі, створеному за прямої підтримки державних органів високого рівня, який містив уривки з відеозапису зізнання заявника. Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що заяви посадових осіб держави спонукали громадськість повірити у винуватість заявника до того, як оцінку фактів було надано відповідним судовим органом, чим порушено вимоги презумпції невинуватості.
Ця справа демонструє загальний принцип: держава повинна виявляти особливу обачність, коли комунікує з громадськістю щодо особи, вина якої ще не встановлена судом. Саме офіційний статус джерела інформації підсилює небезпеку. Коли журналіст висловлює припущення - суспільство сприймає це як журналістську оцінку. Коли те саме повідомляє НАБУ, прокуратура, Національна поліція, ДБР або СБУ - громадськість сприймає інформацію як таку, що ґрунтується на матеріалах державного розслідування. Тобто чим вищий авторитет джерела, тим вищим повинен бути стандарт презумпції невинуватості.
Цікавим також є рішення у справі "Mamaladze v. Georgia" від 3 листопада 2022 року, де ЄСПЛ констатував порушення презумпції невинуватості, зауваживши, що оцінювати необхідно не лише буквальний зміст офіційних заяв, а всю інформаційну поведінку держави навколо кримінального провадження. Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що одразу після арешту заявника було зроблено кілька публічних заяв. Після цього органи прокуратури поширили матеріали, що стосуються кримінального провадження, із заявою про те, що докази "підтверджують", що особа намагалася отримати інформацію щодо отрути "з метою вбивства". Хоча Суд погодився, що ця справа становить суспільний інтерес, проте дії та заяви органів прокуратури виходили за межі розсудливості та обачності, необхідних для поваги до презумпції невинуватості.
Наведене дозволяє стверджувати, що висловлювання органів влади та публікації у ЗМІ можуть порушувати презумпцію невинуватості навіть тоді, коли посадова особа формально утримується від слів "винуватий" або "вчинив злочин". Зображення, звук, заголовок, монтаж, пояснювальний текст та послідовність фрагментів повинні оцінюватися сукупно.
При оприлюдненні певної інформації важливим питанням є те, чи має ця інформація суспільний інтерес, чи зумовить вона важливу суспільну дискусію.
На цю проблему зверталася увага в рішенні ЄСПЛ у справі "Craxi (No. 2) v. Italy" від 17 липня 2003 року. Заявник скаржився, що у відкритому судовому засіданні у присутності преси без встановлення будь-яких обмежень щодо висвітлення подій було розголошено зміст записів його телефонних розмов, які не стосувалися судового розгляду, і що це було зроблено з метою заподіяння шкоди публічному іміджу заявника та його співрозмовника. ЄСПЛ наголосив, що суспільний інтерес в отриманні інформації поширюється лише на факти, пов'язані з кримінальними обвинуваченнями. Висвітлюючи кримінальне провадження, що триває, преса повинна утримуватися від публікації інформації, яка може зашкодити праву на повагу до приватного життя та листування обвинувачених осіб. Дослідивши обставини цієї справи, Суд дійшов висновку, що деякі розмови, опубліковані в пресі, мали суто приватний характер і стосувалися стосунків заявника та його дружини, а тому їх публікація в пресі не відповідала нагальній суспільній потребі.
У кримінальному провадженні важлива кожна деталь: від першого доказу до судової практики, яка може вплинути на позицію захисту. LIGA360 допомагає адвокату тримати під контролем законодавчі зміни, аналізувати судові рішення та знаходити аргументи для захисту інтересів клієнта. Зосередьтеся на стратегії захисту, а пошук правової інформації довірте LIGA360.
Окрім цього, ЄСПЛ установив, що після передачі стенограм до канцелярії органи влади не виконали зобов'язання забезпечити їх безпечне зберігання, не було проведено ефективного розслідування щодо з'ясування обставин, за яких журналісти отримали доступ до стенограм розмов заявника, та, за необхідності, притягнення винних осіб до відповідальності.
Важливим для правозастосування також є рішення Великої Палати ЄСПЛ у справі "Bedat v. Switzerland" від 29 березня 2016 року, де заявник - журналіст, якого притягнуто до кримінальної відповідальності за розголошення таємниці розслідування, що, на його думку, порушило його право на свободу вираження поглядів, гарантоване ст. 10 Конвенції. У цьому рішенні Суд зауважив, що право журналіста інформувати громадськість та право громадськості отримувати інформацію стикаються з однаково важливими суспільними й приватними інтересами, які захищені забороною розголошення таємниці кримінального розслідування. Тобто ЄСПЛ визнав легітимність спеціального захисту таємниці розслідування, наголосивши, що вона спрямована на захист, з одного боку - інтересів кримінального провадження шляхом унеможливлення ризиків перешкоджання йому, а з іншого - інтересів обвинуваченого щодо презумпції невинуватості та права на приватне життя.
При цьому Суд зазначив, що з огляду на надзвичайність події тема публікації була питанням суспільного інтересу. Проте ні розкриття протоколів допитів, ні листів не надало будь-якої інформації, яка мала значення для суспільної дискусії, а інтерес громадськості стосувався виключно "задоволення нездорової цікавості". Зважаючи на це, ЄСПЛ дійшов висновку, що розголошення інформації, яка охоронялася таємницею розслідування, слугувало задоволенню суспільної цікавості певного кола читачів щодо деталей приватного життя обвинуваченого, а не суспільній дискусії щодо вчиненої дорожньо-транспортної події.
Тобто суспільний інтерес не слід прирівнювати до суспільної цікавості. Публікація матеріалів розслідування може задовольняти цікавість аудиторії і при цьому не робити реального внеску в суспільно важливу дискусію щодо цього розслідування.
Окрім цього, у вищенаведеній справі ЄСПЛ звернув увагу на недопустимий стиль публікації, який надзвичайно негативно зображував обвинуваченого, використовуючи майже глузливий тон.
Аналогічний підхід простежується і в українських реаліях. Публікація матеріалів НСРД майже ніколи не означає оприлюднення всього масиву отриманих відомостей. Правоохоронний орган здійснює відбір. Наприклад, існує десять годин записів, а для соціальних мереж обирають 40 секунд, які максимально підтримують версію обвинувачення. У результаті суспільство не має доступу до повного контексту розмови, не отримує пояснень підозрюваного, альтернативного тлумачення висловлювань чи інших доказів сторони захисту. Не враховуються також відомості про можливу провокацію чи аргументи щодо недопустимості доказів.
Тому навіть автентичний запис після цього може створювати викривлену картину. Це принципово важливо: маніпулятивність публікації не обов'язково полягає у фальсифікації запису, вона може полягати у вибірковості його контексту.
Досить часто "медійне доказування" створює паралельний кримінальний процес. Процес доказування чітко врегулюваний КПК України та передбачає: збирання, перевірку та оцінку доказів на досудовому розслідуванні; відкриття матеріалів стороні захисту; дослідження та оцінка доказів у суді. "Медійна" модель доказування змінює послідовність дій. Умовно її можна зобразити так: збирання доказів; відбір, монтаж, публікація; суспільне оцінювання та формування суспільної думки про винуватість; дослідження та оцінка доказів судом (який уже розуміє суспільний резонанс свого рішення).
Тобто в другому випадку фактично виникає паралельний процес, у якому сторона обвинувачення самостійно відбирає доказові матеріали та виступає джерелом інформації. При цьому захист не має рівнозначної можливості представити свою позицію. Тому принципи кримінального провадження щодо змагальності, рівності сторін та безпосередності дослідження судом доказів не застосовуються в такому випадку.
Окрім цього, медійне висвітлення доказових матеріалів до початку судового розгляду формує суспільну думку про винуватість певної особи. І це має негативний вплив на об'єктивність як досудового розслідування, так і судового розгляду.
Відповідно до ст. 9 КПК України прокурор і слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Якщо ж орган досудового розслідування вже публічно оголосив про "викриття" особи, опублікував фрагменти НСРД, отримав мільйони переглядів та сформував суспільний наратив про її винуватість, то що йому робити в разі отримання доказів, що суперечать первинній версії? Чи залишається він у такому разі об'єктивним та інституційно нейтральним? Адже в такому випадку виникає ризик confirmation bias (упередженості підтвердження). Орган уже публічно інвестував власну репутацію в певну версію подій, а тому визнати альтернативну версію означає визнати передчасність власних попередніх заяв.
Отже, надмірна медійна активність органу досудового розслідування здатна створювати інституційний стимул не перевіряти версію обвинувачення, а підтверджувати її. Це вже питання не лише дотримання прав підозрюваного, а й об'єктивності розслідування загалом.
Отже, відповідно до практики ЄСПЛ публікація матеріалів досудового розслідування має відповідати вимогам законності, переслідувати легітимну мету та бути необхідною у демократичному суспільстві. Держава має інформувати суспільство про кримінальне провадження, що є законним і необхідним елементом демократичного контролю за діяльністю судової та правоохоронної системи. Проте інформування про кримінальні провадження, що тривають, має здійснюватися з урахуванням балансу приватних і публічних інтересів, що полягає в гарантуванні презумпції невинуватості, права на публічний судовий розгляд та повагу до приватного та сімейного життя.
Василь Фаринник,
старший партнер адвокатського об'єднання CREDENCE,
доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України