Определение правового статуса журналиста в разрезе ст. 171 Уголовного кодекса

Последние несколько лет в Украине нередко возникали громкие дела, связанные с препятствием журналистской деятельности. В связи с этим, на сегодняшний день приобретает все большую значимость четкое опр...
30.12.2014, 10:03
1988
0

Чітка диференціація між журналістами та іншими працівниками засобів масової інформації набуває особливо важливого значення в розрізі положень ст. 171 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

В державному реєстрі судових рішень зареєстровано кілька десятків вироків за вчинення злочину, що передбачений ст. 171 КК України. Та чи всі вони є законними, вмотивованими та обґрунтованими, як того вимагає законодавство, чи у всіх випадках наявним є склад злочину, що є єдиною підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності?

Проаналізовані матеріали кримінального судочинства, а також наявні процесуальні документи досудового слідства, свідчать про відсутність в ході кримінальних проваджень аналізу поняття «журналіст» та неналежну ідентифікацію особи як журналіста, що призводить до «викривлення» судової практики.

Відповідно до Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» журналістом є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) - відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.

Буквальне та логічне тлумачення згаданого вище законодавчого визначення дозволяє говорити про наступні (та обов'язкові) ознаки журналіста, як представника певної (конкретної) професії, для якої кримінальним законодавством надано певні додаткові захисні механізми:

1. Журналістом є тільки творчий працівник.

2. Журналістом є тільки працівник засобу масової інформації.

3. Журналістом є тільки особа, які прийнята па посаду «журналіст», відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.

І якщо перші дві ознаки часто (проте не завжди) досліджуються в ході досудового слідства та судового провадження, третя (але не менш важлива!) ознака взагалі не береться до уваги та сприймається a priori. Докладніше зупинимось саме на ній.

Із законодавчого визначення та проаналізованих ознак випливає, що журналістом може бути не будь-який працівник ЗМІ, навіть не будь-який творчий працівник ЗМІ, а лише той творчий працівник ЗМІ, який прийнятий на посаду «журналіст» (в штат або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.

У класифікаторі професій ДК 003:2010 (розділ «Професіонали»), що набув чинності з 01.11.2010 (та є чинним на сьогоднішній день), зазначені такі професійні назви посад (робіт) журналіста:

- «журналіст» - код КП 2451.2

- «журналіст мультимедійних видань засобів масової інформації» - код КП 2451.2.

У цьому ж розділі («Професіонали») зазначено й інші професійні назви посад (робіт), зокрема «драматург» код КП 2451.2, «коментатор» код КП 2451.2, «оглядач» код КП 2451.2, «кореспондент» код КП 2451.2, «письменник» код КП 2451.2 тощо.

Цікавим є також те, що працівники ЗМІ й самі добре усвідомлюють різницю між «журналістом» та «іншим працівником ЗМІ». Про цей факт, зокрема, свідчать статути творчих та професійних об'єднань журналістів. Так, наприклад, в статуті Національної спілки журналістів України вказано, що спілка об'єднує професійних творчих працівників - журналістів та інших працівників засобів масової інформації, які професійно займаються журналістською, публіцистичною діяльністю.

Подібне формулювання також містить статут Всеукраїнської професійної спілки «Незалежна медіа-профспілка України», в якому вказано, що дана профспілка об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності - журналістів та інших працівників засобів масової інформації, які професійно збирають, одержують, створюють та займаються підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконують редакційно-посадові та інші службові обов'язки в засобах масової інформації.

З вказаного вище вбачається, що «журналіст» та «кореспондент», «коментатор», «оглядач» тощо не є тотожними поняттями - законодавством умисно розділено ці назви професій (робіт), свідомо надано додаткову правову охорону саме журналістам, як працівникам соціально значущої професії, та не надано такої охорони іншим (творчим) працівникам ЗМІ.

Також слід лишати поза увагою, що в деяких випадках, працівники ЗМІ свідомо вводять в оману слідчі органи, представляючись журналістами, а слідчі - a priori приймають будь-яких працівників медіа за журналістів, не проводять необхідних заходів щодо перевірки цих фактів.

Загалом очевидно, що слідчі органи при кваліфікації діяння за ст. 171 КК України мають встановити, що: (1) особа є працівником засобу масової інформації, (2) трудові (або цивільно-правові) відносини з такою особою оформлено саме як з журналістом, а не будь-яким іншим працівником ЗМІ.

Не слід забувати, що законодавець в кримінальному законі чітко визначив ознаки злочину, чітко визначив об'єкт злочину та його об'єктивну сторону, вказав на виключний перелік потерпілих осіб, а із вказаного вище ототожнення вбачається самовільне, безпідставне, розширене тлумачення норм кримінального права, що є недопустимим для кримінально-правової доктрини.

Проте, як було згадано вище, правозастосовна практика, через некомпетентність або просто небажання відповідальних осіб досліджувати деталі кожної конкретної справи, ототожнює журналістів з кореспондентами, оглядачами, а часто навіть з фото- відео- операторами (що взагалі, відповідно до класифікатора професій знаходяться в розділі «Фахівці»), тобто, по суті, застосовує аналогію закону.

Як результат вільного трактування кримінального закону відбувається нівелювання основного завдання кримінального судочинства, як-то забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Дмитро Груба

Кримінально-процесуальним законодавством не даремно закріплено такі основні підвалини судочинства, як принцип змагальності сторін, у відповідності до якого сторони самостійно мають обстоювати свої правові позиції, а також презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини, не даремно тягар доказування вини лежить на стороні обвинувачення, не даремно необхідно довести всі обставини належними та допустимими доказами.

Також, вкотре варто зазначити, що органи та посадові особи зобов'язані діяти на підставі, у межах та у спосіб, що прямо передбачений законодавством, а також про пряму заборону на застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією.

Із зазначеного вище випливає не тільки проблема належної кваліфікації злочину, що передбачений ст. 171 КК України або кваліфікації злочинів взагалі, а й проблема способів та методів роботи правоохоронних та судових органів. Поверхневість досудового слідства та судового провадження, безвідповідальність посадових осіб за ці стадії кримінального провадження, їх неналежне ставлення до своїх обов'язків призводить до незаконних, невмотивованих та необґрунтованих вироків, а як наслідок - до безпідставного застосування щодо особи кримінально-правових заходів примусу.

Також варто згадати, що не останню роль у правовій охороні журналістів грають їх роботодавці, якими є ЗМІ. Останні повинні вживати відповідних заходів із правильного оформлення трудових (цивільно-правових) відносин з представниками журналістської спільноти, щоб у разі необхідності забезпечити їм належну правову охорону. На жаль, як свідчить практика, найчастіше «неправильність» оформлення є умисною, і пов'язана з небажанням ЗМІ забезпечувати додатковий «соціальний пакет», який держава передбачає тільки для журналістів, зокрема додаткові відпустки та інші соціальні гарантії, яких немає у інших працівників ЗМІ.

Дмитро Груба

АО «Правова група «Домініон»

Подготовлено специально для Платформы ЛІГА:ЗАКОН
Связаться с редактором

Войдите, чтобы оставить комментарий
Рассылка новостей
Подписаться