У червні 2025 року Верховна Рада Україна ухвалила закон, який впроваджує інститут множинного громадянства. Цей закон спричинив хвилю суспільних дискусій, породивши як міфи, так і глибокі страхи щодо його наслідків. Давайте спробуємо розібрати частину з них.
Чому закон з’явився саме зараз?
Закон має на меті:
- зберегти єдність української спільноти у світі;
- мінімізувати наслідки демографічної кризи;
- закріпити правовий статус іноземців, які боронять Україну;
- залучати інвесторів та талантів з-за кордону.
За понад три роки повномасштабної війни мільйони українців виїхали за кордон, багато хто інтегрувався у нове суспільство. Значна частина людей отримала чи планує отримати громадянство іншої держави.
Подальше утримання суворого підходу до громадянства могло мати низку негативних наслідків, серед яких ослаблення зв’язку з державою, посилення еміграції освічених громадян, поглиблення розриву з діаспорою та емоційне віддалення від України.
З цього погляду, держава прагне зберегти правовий зв'язок з кожним, хто вважає себе українцем – навіть якщо в нього є паспорт іншої держави.
Що змінює закон: нові підходи до множинного громадянства
Для громадян України:
- закон врегульовує факт наявності іноземного громадянства без загрози втратити українське - за умови, що це громадянство набуто від держави, включеної до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України;
- українці вперше отримують право офіційно оформити громадянство іншої держави, не відмовляючись від українського, за визначених умов.
Для іноземних громадян:
- особи з українським походженням отримують право на набуття громадянства України за спрощеною процедурою;
- запроваджується окрема процедура натуралізації для іноземців без українського етнічного коріння - із можливістю набуття громадянства без вимоги відмови від попереднього (крім випадків, коли це громадянство держави-агресора);
- іноземці, які проходять військову службу в Україні, можуть претендувати на громадянство за спрощеною процедурою;
- закон надає право на українське громадянство особам, які зазнали політичного переслідування в інших країнах.
Ключові тези:
- Особа, яка має кілька громадянств, але є громадянином України, на території України визнається виключно як громадянин України.
- Множинне громадянство не допускається для осіб, які є громадянами держави-агресора, держави-окупанта або держави, що не визнає суверенітет і територіальну цілісність України чи відмовляється визнавати протиправність посягань на них.
- Множинне громадянство залишається недоступним для держслужбовців і суддів.
В чому полягає спрощений порядок набуття громадянства?
Іноземці, які є громадянами країн, включених Кабінетом Міністрів до спеціального переліку (наприклад, держав - членів ЄС), можуть скористатися спрощеною процедурою: замість подання зобов’язання припинити іноземне громадянство (підданство), вони подають декларацію про визнання себе громадянином України (така собі «клятва вірності»).
Водночас це не звільняє їх від інших вимог, передбачених законом. Зокрема, для набуття громадянства України вони повинні:
- постійно та безперервно проживати в Україні протягом останніх 5 років;
- мати дозвіл на імміграцію;
- мати законні джерела існування;
- успішно скласти іспити з української мови, Конституції України та історії України до моменту прийняття до громадянства.
Спеціальні умови для окремих категорій заявників
Низку винятків і спрощень щодо прийняття до громадянства України мають і інші категорії осіб:
- особи з визначними заслугами перед Україною;
- особи, прийняття яких до громадянства становить державний інтерес;
- особи, які боронять Україну.
В чому полягають спрощення:
- Відстрочка іспитів
Такі особи подають зобов’язання про складання іспитів з української мови, Конституції та історії України вже після прийняття до громадянства - протягом 2 років.
- Відсутність вимоги щодо 5-річного безперервного проживання в Україні
Ці категорії осіб звільнені від вимоги прожити 5 років в Україні перед поданням документів на громадянство.
- Не потрібен дозвіл на імміграцію
Від них не вимагається наявність дозволу на імміграцію, який є обов’язковим для інших категорій.
- Підтвердження джерел існування
Для окремих категорій осіб - зокрема військовослужбовців - не передбачено обов’язку підтверджувати наявність законних джерел існування.
Що з тими, хто опинився на окупованих територіях?
Одна з найгостріших суспільних дискусій щодо нового закону стосується українців, які опинилися на тимчасово окупованих територіях і змушені були прийняти громадянство росії.
Побоювання стосуються того, що таким громадянам буде надзвичайно складно спростувати добровільність набуття громадянства росії, і це стане підставою для втрати українського.
Проте з аналізу нової редакції закону вбачається, що ця загроза усунута: не вважається добровільним набуття громадянства держави-агресора, якщо воно сталося на окупованій території - навіть якщо особа самостійно зверталася із заявою про його набуття.
Аналогічно захищаються і ті громадяни, яких незаконно депортували з тимчасово окупованих територій, і які набули громадянство росії за межами України.
Таким чином закон не покладає на громадян відповідальність за вибір, який був зроблений під тиском, для виживання або задля збереження базових прав на території, де Україна тимчасово втратила контроль.
Це - важливий правовий сигнал: Україна не вважає таких громадян зрадниками і не розриває з ними правового зв’язку.
Виняток становлять лише ті особи, чиї дії виходять за межі правового захисту і спрямовані на пропаганду війни, публічної підтримки збройної агресії проти України або створюють загрози національній безпеці та/або національним інтересам.
Що з землями сільськогосподарського призначення?
Окреме побоювання щодо впровадження множинного громадянства - це нібито можливість для іноземців безперешкодно скуповувати українські землі сільськогосподарського призначення.
Закон про множинне громадянство не змінює положень Земельного кодексу, який чітко визначає: право власності на сільськогосподарську землю мають лише громадяни України.
Уявімо, що іноземець, який набув громадянство України у спрощеному порядку (наприклад, громадянин Великої Британії), подасть декларацію про визнання себе лише громадянином України, отримає український паспорт - і, вже у статусі громадянина України, придбає землю сільськогосподарського призначення. Виникає страх у його патріотизмі та вірності Україні.
Варто пам’ятати, що закон прямо передбачає, що у правовідносинах з Україною така особа визнається лише громадянином України, а не іноземцем. Тобто особа реалізує своє право не як британець, а як Українець.
Іншими словами, юридичний ризик скуповування землі іноземцями через механізм множинного громадянства - теоретично можливий, але реалізується лише у випадку, коли особа вже стає повноцінним громадянином України і діє відповідно до українського законодавства.
Це не "обхідний шлях", а радше передбачена законом ситуація, яка базується на принципі рівності громадян.
Теза про те, що особи з множинним громадянством можуть переслідувати виключно особисту вигоду, не дбаючи про інтереси України, звучить емоційно переконливо, проте вона не має юридичного підґрунтя.
По-перше, закон визнає таких осіб повноцінними громадянами України, які, як і будь-який інший українець, мають однакові права і обов’язки (в тому числі і військовий обов’язок). Мотиви набуття громадянства - чи то патріотичні, чи то економічні - не є критерієм для оцінки законності права на землю.
По-друге, корислива мотивація – це не унікальна риса осіб із множинним громадянством. Багато громадян України так само ведуть агробізнес виключно з метою прибутку, часто не вкладаючи в розвиток територій або не дбаючи про землю належним чином. Проблема тут не в громадянстві, а в якості державного контролю, оподаткування, відповідальності за недбале землекористування.
По-третє, ймовірне виведення прибутку за кордон - це не питання громадянства, а питання банківського регулювання, валютного контролю та податкової політики. Якщо особа має український паспорт, але живе за кордоном і виводить дивіденди, то це може бути небажаним - але не є порушенням закону, якщо всі податки сплачені.
Таким чином, загроза не в множинному громадянстві як такому, а в недосконалості інструментів державного контролю.
У міжнародній практиці доволі поширеним є застосування механізмів обмеження у здійсненні окремих громадянських прав, зокрема через так званий критерій «громадянства за народженням». Такий підхід передбачає, що реалізація окремих прав - особливо у чутливих або стратегічно важливих сферах - можлива виключно для осіб, які набули громадянства держави від народження. Впровадження аналогічного інструменту може стати доцільним і в українському законодавстві для підвищення рівня державної безпеки та захисту національних інтересів.
Чи є суперечності з Конституцією?
Ще одним дискусійним питанням, пов’язаним із впровадженням множинного громадянства, є його відповідність статті 4 Конституції України, яка проголошує, що «в Україні існує єдине громадянство». Ця норма викликає суперечки: одні фахівці вважають, що вона виключає можливість подвійного громадянства, інші - що лише забороняє наявність громадянства окремих адміністративно-територіальних одиниць України, але не обмежує наявність іноземного.
Частина науковців дотримується думки, що правова позиція, за якою Україна не визнає правових наслідків множинного громадянства, але й прямо не забороняє його, є більш узгодженою з духом Конституції. На їхню думку, громадянин України має право набувати інше громадянство, але в правовідносинах з Україною він розглядається виключно як громадянин України.
Цю дискусію офіційно розглядає Конституційний Суд України, який ухвалою колегії суддів відкрив провадження у справі № 3/473(21) щодо тлумачення статті 4 Конституції. З 27 квітня 2023 року справа перебуває на розгляді Великої палати КСУ.
Чи є інші вразливі місця?
Проаналізувавши новий закон, привертають увагу підстави для звільнення від обов’язкового складання іспитів з української мови, Конституції та історії України. Серед таких підстав вказані психічні розлади, перелік яких затверджений МОЗ України.
На перший погляд, такі винятки виглядають справедливими і логічними для людей, які дійсно не можуть складати іспити з об’єктивних причин. Водночас ці винятки надають процедурі набуття громадянства потенційної вразливості.
По-перше, візьмемо хоча б передбачений переліком посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) - діагноз, що складно верифікується, він поширений і часто використовуваний.
По-друге, закон передбачає можливість підтвердження діагнозу медичним висновком не лише українського, а й іноземного медзакладу, що значно розширює простір для фіктивних довідок. Це створює потенційну "легальну шпарину" для обходу базових вимог щодо набуття громадянства України, зокрема знання української мови, Конституції України та історії України.
Така норма, без належного контролю та механізмів перевірки, може бути використана особами, які хочуть скористатися спрощеним порядком набуття громадянства в обхід іспитів. Відповідно, державі варто забезпечити суворий контроль за достовірністю медичних висновків, зокрема - перевірку іноземних довідок.
Кого ще торкнуться нововведення?
Серед найбільш малопомітних, але суттєвих, є зміни до статей 7 та 8 закону про громадянство, які стосуються набуття громадянства дитиною. По-перше, у статті 7 змінено умови для набуття громадянства за народженням - тепер народжена в Україні дитина набуває українське громадянство лише якщо її батьки на момент народження постійно проживали в Україні.
Таким чином, дитина, народжена на території України від іноземців, які перебувають в Україні на законних підставах, але не є іммігрантами, втрачає можливість набути громадянство.
По-друге, із статті 8 прибрано норму, що визнавала факт народження дитини на території України як підставу для набуття громадянства за територіальним походженням (jus soli – право ґрунту).
Ймовірно, така законодавча зміна зумовлена прагненням держави забезпечити, щоб громадянство надавалось дітям, чиї родини є інтегрованими в українське суспільство та мають сталі правові зв’язки з державою.
Підсумки
Закон про множинне громадянство – це крок до правової адаптації України до реалій воєнного часу, глобалізованого світу та мільйонів громадян за кордоном. Він відкриває нові можливості для збереження зв’язку з українцями, які інтегрувались в інші держави, та створює додаткові стимули для тих, хто воював за Україну або підтримував її в критичні моменти.
Проте реальна дієвість закону визначатиметься тим, наскільки держава зможе убезпечити його від використання на шкоду національним інтересам чи правам громадян.
Анна Дмитренко, адвокат АБ «Анни Дмитренко»
