Реформа виконавчого провадження та перехід до змішаної, приватно-державної, системи виконання судових рішень, незважаючи на попередні побоювання скептиків, виявилися доволі успішним кроком. Зокрема, не відбулося «легалізації колекторів», якої багато хто боявся (хоча, на думку представників Мін'юсту, цей ринок усе-таки потребує унормування на рівні закону, оскільки трапляються випадки, коли колектори переходять червоні лінії у своїй діяльності. Але це тема окремої великої розмови). Потрохи зменшується навантаження на органи Державної виконавчої служби, що не може не сприяти поліпшенню ситуації з оперативністю виконання судових рішень.
Проте, як і в будь-якій реформі, певні недоліки та вади нової системи можна було виявити лише під час практичного застосування нових норм законів «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Тому не дивно, що через чотири роки після початку реформи зацікавлені сторони, зокрема Міністерство юстиції, розпочали активно працювати над пакетом змін, які б виправили виявлені на практиці системні недоліки. Природно, що погляди на те, що саме є недоліком і які зміни потрібні, розійшлися. Наслідком стала поява щонайменше двох альтернативних пропозицій:
1) законопроекту, розробленого проектом Право.Justice і публічно підтриманого керівництвом Асоціації приватних виконавців України (його навіть виклали на офіційному сайті Асоціації);
2) законопроекту, який розробляють безпосередньо в Мін'юсті та який перебуває на останніх стадіях підготовки до винесення на засідання Кабміну й подальшого подання до Верховної Ради.
З лютого цього року дискусія щодо напрямів доопрацювання законодавства перейшла в публічну площину. Низка приватних виконавців почала критикувати ініціативи Міністерства як такі, що створюють загрозу для професії, ставлять приватних виконавців у більшу залежність від чиновників і фактично надають переваги Державній виконавчій службі. У соцмережах навіть було створено окремий хештег #ПравоНаВиконання.
Водночас сформувати власну думку щодо самого законопроекту досі складно будь-кому, хто не був залучений до процесу його розроблення, оскільки текст ще не оприлюднено. А втім, спробуймо хоча б поверхово з'ясувати, про які зміни йдеться.
З інформації, яку надає Міністерство юстиції, і, зокрема, Андрій Гайченко, заступник Міністра з питань виконавчої служби, можна зробити висновок, що головними новаціями, на які роблять акцент розробники, є:
- закріплення жорсткішого, ніж тепер, принципу територіальності під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження;
- установлення обов'язку приватного виконавця перевіряти інформацію про наявність інших виконавчих проваджень щодо того самого боржника до відкриття виконавчого провадження (саме до деталізації цієї ініціативи є публічні претензії деяких приватних виконавців);
- надання права третім особам, права й законні інтереси яких порушено під час виконавчого провадження, подавати скарги на дії приватного виконавця;
- надання приватним виконавцям розширених прав щодо злісних неплатників за виконавчими документами (зокрема, розширення сфери застосування права виконавця на позасудове винесення рішення про обмеження права на виїзд боржника за кордон або на керування транспортним засобом, яке добре себе зарекомендувало у справах про стягнення заборгованості з аліментів);
- перегляд системи стягнень за невиконання законних вимог виконавця й ухилення боржника від виконання рішення.
За словами ініціаторів, запровадження цих новацій допоможе «закрити» найпоширеніші на цей час «сірі» схеми у виконавчому провадженні, а також стимулюватиме збільшення кількості приватних виконавців у регіонах (наприклад, у Києві на сьогодні зареєстровано 88 приватних виконавців із дещо більш як 200 з усієї України). Головну роль у поширенні популярності професії в регіонах має відіграти саме чіткіше формулювання правил відкриття провадження за місцезнаходженням боржника, що стимулюватиме «постійних клієнтів» (зокрема, банки та фінансові компанії) іти до виконавців в інших містах та областях. Своєю чергою, таке збільшення «пропозиції», тобто кількості приватних виконавців у всіх регіонах, сприятиме тому, що більше людей звертатиметься саме до них, а це розвантажить державних виконавців, сприятиме демонополізації ринку та зрештою поліпшить ситуацію з виконанням рішень загалом.
Але повернімося до суті претензій приватних виконавців. Досить активну критику викликала норма щодо зведених проваджень, зокрема положення нової редакції ст. 30 Закону «Про виконавче провадження» (точніше, обох її варіантів, які просочилися до преси в лютому та квітні).
Спочатку обурення (зокрема, в Андрія Авторгова, одного з найвідоміших приватних виконавців) викликало те, що в разі відкриття двох проваджень - приватним і державним виконавцями - зведене провадження відходить саме державному виконавцю. У принципі це було слушно, адже закон ніяк не регулював питання відшкодування витрат приватного виконавця, які вже було зроблено до об'єднання проваджень, і фактично ставив його в менш захищене становище.
Проте надалі це положення було переглянуто, і ст. 30 вельми змінилася - зведене провадження за новою пропозицією здійснюватимуть кілька виконавців (усі, хто відкрив виконавче провадження, яке потім ввійшло до складу зведеного). Тобто питання «позбавлення роботи» приватного виконавця було вирішено, і тепер критика зосередилася вже на питаннях розподілу винагороди та компенсації витрат за таким провадженням. Тож можна говорити, що попри гучні заяви про «неврахування позицій» сторони насправді перебувають у межах нормального процесу узгодження законотворчих ініціатив.
Отже, схоже, до тематики нового законопроекту про виконавче провадження доведеться повертатися ще не раз. Але доцільно це робити вже після того, як текст проекту буде оприлюднено для широкого загалу й можна буде в деталях розібратися з найбільш дискусійними нормами.
