Наявність у платника податку реальних збитків у зв'язку з порушенням контрагентом свого обов'язку з реєстрації податкових накладних є підставою для накладення на останнього штрафних санкцій
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду змінив підхід до застосування господарсько-правової відповідальності за ухилення від реєстрації податкових накладних. Згідно із фабулою справи, між платником податку та його контрагентом було укладено декілька договорів про надання послуг, які є об`єктом оподаткування ПДВ. Однією із зазначених угод передбачено положення про обов'язковість реєстрації контрагентом податкових накладних. Контрагент ухилявся від їх реєстрації, що унеможливило віднесення платником податку сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту. На цій підставі, платник податку звернувся до суду з вимогою про стягнення з контрагента суми збитків, що дорівнює сумі ПДВ, сплаченій за договором у складі вартості послуг. Суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку, що існує прямий причинно-наслідковий зв'язок між відсутністю факту реєстрації контрагентом податкових накладних та невключенням сум ПДВ до податкового кредиту платника податку. Таким чином, розглядаючи касаційну скаргу у даній справі, Верховний Суд відступив від попередньої позиції, викладеної у постанові від 10.05.2018 р. у справі № 917/799/17, згідно з якою невиконання особою зобов`язання, яке виникає не з договірних, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для застосування до такої особи штрафних санкцій за порушення умов договору, або за настання реальних негативних наслідків у іншої сторони. Додатково Верховний Суд зазначив, що наявність у платника податку реальних збитків у зв'язку з порушенням контрагентом свого обов'язку з реєстрації податкових накладних є підставою для накладення на останнього штрафних санкцій. Тому касаційна скарга була залишена без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Постанови Верховного Суду від 06.06.2018 р. у справі № 920/1190/16 та від 10.05.2018 р. у справі № 917/799/17 (повні тексти доступні в системі аналізу судових рішень Verdictum)
Надання неповної відповіді на запит контролюючого органу не є підставою для проведення перевірки
Призначення позапланової документальної перевірки з підстав відсутності відповіді на запит контролюючого органу є незаконним, якщо платник податку надав обґрунтовану відповідь на такий запит - до такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.09.2018 р. у справі № 813/4042/17. У ході судового розгляду було з'ясовано, що контролюючий орган виявив недостовірні дані у податкових деклараціях, поданих платником податку, тому і направив останньому письмовий запит на підставі п. 73.3 ст. 73 ПК України. Платник податку, на думку контролюючого органу, надав неповну відповідь на запит. На цій підставі контролюючий орган, не проінформувавши платника про те, якої інформації недостатньо, видав наказ про призначення позапланової документальної перевірки. Суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок про відсутність законних підстав для видачі зазначеного наказу та визнали дії контролюючого органу протиправними. Верховний Суд підтвердив дану позицію, звернувши увагу на те, що часткове надання платнком податку необхідної інформації контролюючому органу не можна вважати повним ненаданням відповіді на запит. Відтак, призначення перевірки не відповідає у повній мірі вимогам пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК. Верховний Суд додатково зазначив, що запит контролюючого органу про надання інформації повинен містити конкретні підстави, тобто чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення платником податкового законодавства. В іншому разі платник податку не має об'єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження. Отже, надання платником податку інформації не у повній мірі у відповідь на запит контролюючого органу не можна вважати ненаданням відповіді, тому проведення перевірки на цій підставі є незаконним.
Постанова Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі № 813/4042/17
Право платника на відображення від'ємного значення з ПДВ не обмежується строком 1095 днів
Предметом спору стало відображення платником податку залишку від'ємного значення з ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, після спливу 1095-денного строку. Контролюючий орган дійшов висновку, що оскільки платник не скористався правом на відображення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в межах 1095-денного строку, він втрачає можливість відображати його після спливу вказаного строку. Суди усіх трьох інстанцій не підтримали зазначену позицію контролюючого органу, звертаючи увагу на те, що право платника податку на відображення від'ємного значення ПДВ не обмежене даним строком. Зокрема, Верховний Суд, застосовуючи спосіб буквального тлумачення змісту норми п. 102.5 ст. 102 ПК (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), визначив, що присічний строк на звернення платника податків щодо повернення надміру сплачених сум податків або їх відшкодування, встановлений зазначеним положенням, не поширюється на порядок декларування від'ємного значення суми ПДВ, яке виникло після бюджетного відшкодування і включається до податкового кредиту в податковій декларації за наступний податковий звітний період.
Постанова Верховного Суду від 05.09.2018 р. у справі № 826/6734/13-а.
Наталія Мусієнко, старший юрист Практики з вирішення податкових спорів KPMG Law Ukraine
Марія Грабчак, юрист Практики з вирішення податкових спорів KPMG Law Ukraine
