Остання сесія конференції «Належне відправлення правосуддя - запорука громадської довіри до суду», організованої Програмою USAID «Нове правосуддя» спільно з Вищою радою правосуддя, Радою суддів України та Державною судовою адміністрацією України, була присвячена темі «Емоції в залі судових засідань».
Під час свого виступу Террі Мароні, професор права, професор медицини, охорони здоров'я і суспільства Університету Вандербільта, штат Теннессі, США, вказала, що систематичне навчання управлінню емоціями у суді почалося в США лише в останні десятиріччя. За цей час виявилося, що інтерес до цієї теми о професійному середовищі є дуже великим.
Традиційно вважалося, що суддя має бути при винесені рішення максимально відстороненим. Однак зараз вже зрозуміла необхідність емоційного ставлення до деталей справи, яке б базувалося на загальноприйнятій моралі. Це дозволяє ретельніше дотримуватися принципу справедливості та зберігати довіру суспільства до судових рішень.
Однак ставлення до справи не може бути занадто емоційним, оскільки це може призвести до ухвалення неналежного рішення або неналежної поведінки, що аж ніяк не сприяє підвищенню довіри до судової влади.
Отже сучасний ідеальний образ судді передбачає, що суддя має бути здатний поділяти емоції учасників справи, враховувати їх при розгляді справи, однак одночасно вміти керувати своїми емоціями і не давати їм виходу у неналежних вчинках.
Інна Козицька, доцент кафедри загальної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в свою чергу, звернула увагу на те, що переважна більшість українців вважає, що суддя не має виявляти емоції під час відправлення правосуддя.
В той же час, у судді виникає внутрішній конфлікт між уявленням про суддю та своїми реальними емоціями і переживаннями під час прийняття рішення. Для вирішення цього конфлікту суддя має відповідати певним професійним емоційним якостям, серед яких - емоційна стійкість та врівноваженість. При цьому для судді дуже важливо не втрачати здатність проговорювати свої емоції.
Таким чином для судді необхідна цілеспрямована постійна робота над розвитком свого емоційного інтелекту.
Галина Юровська, к.ю.н., суддя у відставці, Заслужений юрист України, заступник начальника відділу підготовки викладачів (тренерів) Національної школи суддів України, у своїй доповіді зосередилася на практичних питаннях управління емоціями учасників судового засідання. Вона зазначила, що українські судді не вважають необхідним бути беземоційними при розгляді справи. Однак прояви емоцій мають бути такими, що не ставлять під питання справедливість рішення.
Саме для цього Національна школа суддів запроваджено цілу низку тренінгів, зокрема тренінг управління залою судових засідань. Цей тренінг передбачає напрацювання практичних навичок застосування правил спілкування, розроблених за допомогою психологів.
Андрій Маслюк, тренер Національної школи суддів України, зазначив, що треба не забувати: суддя - перш за всі людина із своїм емоційним світом. Відповідно, зважаючи на високій ступінь стресу у роботі судді, особливу увагу слід звернути на проблему професійного вигорання. Наслідками такого вигорання можуть бути низька якість судових рішень, ухвалення неетична поведінка та інші негативні вчинки.
Тому дуже важливим є якнайшвидше виявлення психологічних, фізичних, професійних симптомів вигорання та реагування на них. Отже суддя має знати ці симптоми, вміти допомагати собі та вчасно звертатися до спеціалістів, а також вміти правильно розподіляти робочий час.
Аби запобігти вигоранню, треба активізувати «життя поза роботою», вести здоровий спосіб життя, розширювати світогляд та не уникати роботи із психологами.
Всі спікери відзначили надзвичайну важливість емоційної складової у роботі судді, як під час проведення засідань, так і при прийнятті рішення. Отже навчання суддів хоча б базовим навичкам керування емоціями та зняття стресу є необхідним для забезпечення належного сприйняття суду у суспільстві та відновлення довіри до нього.
Нагадаємо, протягом двох днів відбувалось обговорення питань світового досвіду проектування будівель судів, доступу до правосуддя через призму архітектури тощо.
