17 - 18 березня в Інституті післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся відкритий воркшоп, присвячений новаціям у процесуальних кодексах України.
Дводенний воркшоп для всіх зацікавлених організували Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут післядипломної освіти та Верховний Суд.
Другий день було присвячено новаціям у розгляді цивільних і господарських справ. Модераторами були Дмитро Кухнюк, доцент КНУ, керуючий партнер АО «Мельник, Кухнюк і Партнери» та професор Оксана Васильченко.
Процесуальні новації Касаційного цивільного суду
Олег Ткачук, Голова Ради суддів України, зазначив, що законодавець обмежив право Верховного Суду передавати справи на новий розгляд до судів нижчих інстанцій.
«Не завжди суд касаційної інстанції може вирішити справу на підставі тих доказів, які є в матеріалах цивільної справи. І в касації виникає проблема, що робити з тією ситуацією, коли і відправити не можна на новий судовий розгляд, і розглянути досить складно. Такі ситуації трапляються, але сподіваюся, що судова практика напрацює щодо них відповідні рекомендації», - зазначив він.
Голова Ради суддів також розповів, що існує проблема щодо порядку відправлення правосуддя в касаційній інстанції: «Ви знаєте, що більшість справ у касаційному порядку вирішуються у письмовому, спрощеному позовному провадженні, і це такий виклик суспільству. Не завжди сторони розуміють, яким чином можна вирішувати справи, не давши стороні можливість виступити. Насправді, на моє переконання, ці норми досить прогресивні й позитивні. І пов'язано це з тим, що суд касаційної інстанції все-таки не є судом факту. І до цього потрібно звикати, оскільки практика показала, що суд касаційної інстанції, який існував до утворення нового Верховного Суду, хоча й проводив відкриті судові засідання, проте приймати докази не міг».
| На фото Олег Ткачук |
Про процесуальні «міни» нового ЦПК розповів керуючий партнер «EQUITY» Олег Маліневський.
Він зазначив, що суттєвою проблемою є зазначення оціночних підстав у судовому процесі, яке дає суду широку дискрецію. Така дискреція тягне за собою різну та непрогнозовану судову практику.
«На мою думку, дискреція суду і дискреція судді має бути зосереджена головним чином на вирішенні матеріальної складової частини спору. У судовому процесі суддя, маючи ту чи ту обставину, повинен уже на 90 % знати, яке процесуальне рішення йому потрібно прийняти. Найнебезпечніша річ у цих процесуальних «мінах» є те, що зовні все законно», - коментує Олег Маліневський.
Він виділив найбільш вразливі процесуальні інститути до цих процесуальних «мін»: це інститут забезпечення позову, інститут зустрічного забезпечення, питання зупинення виконання рішення, яке вже набрало законної сили, касаційного оскарження, перегляду справи за нововиявленими обставинами і відводів.
Олексій Кот, член Ради з питань судової реформи і керуючий партнер юридичної фірми «Антіка», окреслив проблему зловживання процесуальними правами.
Зокрема, він відзначив деякі види безпідставного затягування чи перешкоджання розгляду справи або виконання судового рішення. А саме:
- подання завідомо безпідставного позову;
- необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи;
- подання клопотання для вирішення питання, яке вже вирішено судами за відсутності підстав або нових обставин;
- зловживання завідомо безпідставним відводом;
- подання декількох позовів до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав;
- вчинення дій, метою яких є маніпуляція з автоматизованим розподілом справ.
«Цікаво те, які наслідки передбачаються за процесуальні правопорушення. Відповідно до ЦПК і КАСУ суд може постановити ухвалу про стягнення до Держбюджету з відповідної особи штрафу в сумі від 0,3 до 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у разі зловживання процесуальними правами, вчинення дій або бездіяльності з метою перешкоджання судочинству. А в разі неодноразового зловживання процесуальними правами - від 1 до 10 прожиткових мінімумів. У ГПК приблизно така сама ситуація, але там більші штрафи. Відповідно, у разі зловживання - штраф від 1 до 10 прожиткових мінімумів, а в разі повторного або систематичного невиконання процесуальних обов'язків суд стягує в дохід держави штраф у сумі від 5 до 50 прожиткових мінімумів», - зазначив Олексій Кот.
Також він зауважив, що законодавець змінив підхід до судових витрат як таких. Необхідно звернути увагу на попереднє визначення суми судових витрат. Якщо сторона такого розрахунку не зробить, суд може відмовити їй у відповідному відшкодуванні. Безумовно, сплачений судовий збір буде компенсовано, проте суд може відмовити у відшкодуванні інших витрат.
Процесуальні новації Касаційного господарського суду
Лариса Рогач, суддя Великої Палати Верховного Суду, зазначила, що в господарському процесі з'явилися такі загальні норми, як змагальність і диспозитивність. Важливим моментом вважає відхід від принципу офіційності, що є переходом до впровадження дійсного принципу змагальності між сторонами.
«Головне, у чому відбуваються зміни в процесі й у чому я відчуваю ці зміни, - це не те, що запроваджено ті нові механізми чи ті процесуальні новели. Для мене основне, на що я хочу звернути вашу увагу, саме зміна ролі суду щодо того, яким чином він з'ясовує обставини справи і доходить висновку щодо їх доведеності чи ні. Завдання суду полягає в тому, щоб правильно організувати діяльність сторін, створити можливість для того, щоб вони надали докази і зробили це якомога раніше», - підкреслила вона.
Суддя вказала на таку проблему господарського судочинства, як неправильне застосування стандартів доказування.
«Суд повинен з'ясувати не те, чи дійсно 100 % було наявне порушення, а відповідно до стандартів доказування з'ясувати більшу переконливість доводів, які заявляються кожною стороною. Тільки в такому разі ми зможемо домогтися реалізації принципів, що закладені в новому ГПК», - зазначила вона.
Суддя Великої Палати ВС звернула увагу на такі суттєві моменти й ті зміни, що характерні саме для господарського процесуального кодексу щодо доказів і доказування: «Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Водночас є наслідки, якщо сторона не вчинила відповідних дій або не вжила відповідних заходів. Якщо учасник справи посилається на невчинення іншим учасником справи певних дій, суд може зобов'язати такого учасника надати відповідні докази й у разі їх ненадання може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Для судів проблемою було те, яким чином можна поставити питання про доведеність таких обставин. Законодавець з метою заповнення цієї прогалини передбачив відповідну процедуру. У разі якщо необхідно довести негативний факт, обов'язок його доведення покладається на іншу сторону, яка мала би вчинити таку дію. Тоді вже ця сторона повинна надати відповідні докази», - розповіла вона.
Лариса Рогач звернула увагу на зміни щодо підстав звільнення від доказування. Ідеться про те, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Це є імперативна вказівка.
Також суддя зазначила, що законодавець навмисно підкреслив необхідність розрізняти обставини чи факти, встановлені судом, і їх правову оцінку. Вона підсумувала, що нерідко і сторони, і суди їх плутають і не розрізняють, де є обставини справи, а де є їх правова оцінка судом, яка не може бути обов'язковою для господарського суду в подальшому.
Щодо запровадження показань свідків у господарському процесі. Суддя відмітила, що вважає доцільним упровадження такого інституту.
«На мою думку, коли ми говоримо про допустимість чи недопустимість показань свідків як доказів, слід виходити не з виду процесу, а з обставин справи, які можуть чи не можуть підтверджуватися показаннями свідків. Для прикладу, до певного часу корпоративні справи розглядалися в судах загальної юрисдикції. Водночас сторони, учасники, інші особи могли посилатися на показання свідків як на докази підтвердження певних обставин. І нічого не змінилося з того, що такі справи передали на розгляд до господарських судів», - аргументувала вона.
| На фото (зліва направо): Оксана Васильченко, Ірина Булгакова, Лариса Рогач |
Далі тему новацій ГПК продовжила суддя Касаційного господарського суду у складі ВС Ірина Булгакова.
«Тепер касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Але відповідно до перехідних положень ГПК у господарських судах працюватиме Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, і до її запровадження касаційні скарги подаються до або через відповідний апеляційний суд. Тобто на цей час, враховуючи специфіку господарських судів, касаційну скаргу доцільно подавати через апеляційні господарські суди. Але якщо безпосередньо до касаційного суду надходить скарга, то ми також її приймаємо, якщо вона відповідає всім вимогам, що встановлені законом», - наголосила суддя.
Також вона відзначила, що законодавець передбачив у ст. 292 ГПК право касаційної інстанції залишити касаційну скаргу без руху. Раніше в господарському процесі такої стадії не було.
Ірина Булгакова нагадала, що з 1 січня 2017 року касаційні скарги можуть підписувати, подавати тільки адвокати, окрім органів державної влади і місцевого самоврядування, яким цей строк подовжено до 1 січня 2020 року.
«Найчастіше повертається касаційна скарга, оскільки її підписав не адвокат, не керівник підприємства, а звичайний представник за довіреністю. Слід також звернути увагу на те, що в нас є ч. 4 ст. 60 ГПК, яка передбачає документи, що посвідчують повноваження адвоката. Це має бути довіреність або ордер. Якщо це довіреність, то в ній обов'язково має бути вказано, що вона надається адвокату, а не просто представнику, який докладає до неї копію свого свідоцтва», - підсумовує вона.
Про новації у розгляді кримінальних та адміністративних справ читайте тут.
