Голосування у Верховній Раді 3 жовтня 2017 року за прийняття в другому читанні проекту закону № 6232 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» має стати одним із останніх та, очевидно, вирішальним етапом запровадженої в Україні судової реформи.
Найпершими кроками нової влади після Революції Гідності стали заходи щодо реформування судочинства в Україні. Ще 8 квітня 2014 року Верховна Рада прийняла Закон № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який, як вбачали його розробники, повинен був скасувати залежність суддів від владної вертикалі. Згідно з Перехідними положеннями Закону № 1188-VII із моменту набрання ним чинності всі голови судів, їх заступники та секретарі палат утратили ці посади. Нових голів судів, їх заступників та секретарів палат мають обирати збори суддів відповідного суду. Закон № 1188-VII установив короткий строк перебування на адміністративній посаді - лише один рік (раніше було 5 років), але не більше ніж два строки підряд. Загалом результати застосування Закону № 1188-VII виявилися незадовільними. Протягом 2014 року тільки 2 % суддів (167 осіб) добровільно пішли з посади на пенсію, за результатами перевиборів на адміністративні посади в більшості випадків переобраними головами судів стали «обранці» часів правління Януковича, причому частка переобраних суддів суттєво не відрізняється залежно від регіону - як то у Львові, так і на підконтрольному Україні Донбасі.
Результати першої спроби «швидкої судової реформи» показали, що реальна проблема зі станом судової гілки влади є глибшою, аніж очікувалось. У дійсності виявилось, що за часи незалежності судовий корпус перетворився в певну замкнуту «касту», яка майже не має зв'язку з громадянським суспільством, а з владними інституціями лише час від часу співпрацює, надаючи свою підтримку в принципових для влади питаннях, очікуючи натомість захист та визнання своєї особливості та недоторканості.
|
Віталій Правдюк |
Очевидно, що в таких умовах справжня (реальна) судова реформа була б неможливою без глибинних змін як у статусі суддівської гілки влади, так і в персональному складі та порядку доступу до професії самих суддів. Автори судової реформи прийняли рішення концентрувати всі зміни навколо Верховного Суду України (ВСУ), відновивши його роль реальної найвищої судової інстанції в Україні та повністю оновивши його склад.
Прийнятий у лютому 2015 року Закон України № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» значно розширив повноваження Верховного Суду України, відновивши його право прямого перегляду рішень судів касаційної інстанції, без права вищих спеціалізованих судів Вищого господарського суду (далі - ВГСУ), Вищого адміністративного суду (далі - ВАСУ), Вищого спеціалізованого суду з кримінальних та цивільних справ (далі - ВССУ) допускати чи не допускати заяви до ВСУ. Окрім того, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВСУ, стали обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, а не лише для судів. Законом 192-VIII також запроваджено інститут суддівського досьє, у якому повинна зберігатися інформація як щодо роботи кожного конкретного судді, так і щодо відповідності судді критеріям, які висуває до нього антикорупційне законодавство.
Головним етапом, стрижнем судової реформи став Конституційний Закон № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який Верховна Рада прийняла 2 червня 2016 року. Зміни до Конституції щодо правосуддя фактично перетворили вищі спеціалізовані суди лише в підрозділи (палати) Верховного Суду. Відбувся певний обмін повноваженнями між Президентом та Парламентом: Президент утратив право формувати суди, оскільки це стало винятковою компетенцією Верховної Ради (суди утворюються та ліквідуються окремими законами), натомість Парламент утратив право призначати суддів, оскільки всіх суддів відразу безстроково призначає Президент. На перехідний період Президент зосередив у своїх руках обидві групи повноважень, оскільки право призначати суддів з'явилось у Президента відразу, а до 31 грудня 2017 року Президент продовжує тимчасово виконувати функції з утворення, реорганізації та ліквідації судів. Особливу увагу суспільства викликала також нова норма статті 131 Конституції, яка запровадила монополію адвокатури на представництво в усіх українських судах.
На виконання змін до Конституції в частині правосуддя протягом останнього року було запроваджено низку інших важливих змін:
· Одночасно зі змінами до Конституції в червні 2016 року було проголосовано за нову редакцію Закону «Про судоустрій і статус суддів», що частково позбавило суддів недоторканості, якщо їх затримано під час учинення тяжкого злочину, та було збільшено кількість підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» № 1403-VIII та нової редакції Закону «Про виконавче провадження» (№ 1404-VIII), якими вчинено кроки, спрямовані на відновлення ефективності роботи виконавців та вперше в історії України запроваджено інститут приватних виконавців.
· У грудні 2016 року було прийнято Закон «Про Вищу Раду Правосуддя» № 1798-VIII, що запровадив новий статус ВРП, як єдиного органу з розгляду всіх питань, пов'язаних із призначенням, звільненням суддів та застосуванням до всіх суддів дисциплінарної відповідальності.
· 13 липня 2017 року було прийнято Закон «Про Конституційний Суд України» № 2136-VIII, яким було відновлено зв'язок Конституційного Суду з іншими судами в Україні, оскільки новим інститутом «конституційної скарги» встановлено право переглядати рішення, що набрали чинності, якщо вони ґрунтуються на застосуванні законів, які суперечать Конституції України.
Законопроект «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 6232 уже став рекордсменом ще до прийняття. По-перше, це найбільший за обсягом законопроект за весь час існування Верховної Ради. Три кодекси розроблено заново з нуля та викладено в одному документі, що 14 шрифтом із одинарним інтервалом займає 794 сторінки, форматом А4. По-друге, безумовно, вражають темпи, пов'язані з його розробленням та розглядом. Розроблення законопроекту було розпочато після прийняття змін до Конституції і вже через півроку, у березні 2017 року, законопроект було подано Президентом до Парламенту як невідкладний. Через три місяці після цього, 21 червня 2017 року, Верховна Рада прийняла законопроект № 6232 у першому читанні, а розгляд більш ніж двох тисяч поправок було завершено ще за три місяці, і 3 жовтня 2017 року законопроект № 6232 було прийнято в другому читанні.
Прийняття кардинально нового процесуального кодексу «з нуля» не є чимось абсолютно новим: так, у 2004 році приймався новий Цивільний процесуальний кодекс, у 2005 - Кодекс адміністративного судочинства, а в 2012 - Кримінальний процесуальний кодекс. Але ніколи три процесуальних кодекси не приймались одночасно! Згідно з текстом законопроекту № 6232 Закон набирає чинності з дня початку роботи Верховного Суду, визначеного рішенням його пленуму.
Багато з новацій, які запропоновано законопроектом № 6232 справді вражають, оскільки вони є абсолютно новими для всіх країн пострадянського простору.
· З'являються електронні докази («інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатись, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (зокрема, у мережі Інтернет). Тобто інформація з сайтів Інтернету тепер може бути доказом в суді.
· Обов'язковою стає не лише аудіо-, а й відеофіксація судового процесу, за клопотанням сторони суд забезпечує відеотрансляцію процесу. Таким чином клієнт тепер зможе не виходячи з дому за чашкою кави спостерігати, як захищають його інтереси в суді за кількасот, а то й тисяч кілометрів від нього. Існують сумніви стосовно технічної можливості виконання такого транслювання найближчим часом.
· Електронний суд. Запроваджується надсилання електронних повісток за допомогою e-mail або СМС-повідомлень. З'являється можливість подавати процесуальні документи до суду та ознайомитися з матеріалами справи через Інтернет. Під час відкриття справи суддя в ухвалі зазначає веб-адресу сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію зі справи, що розглядається.
· Упроваджується судова медіація, як окремий закритий процес досягнення згоди між сторонами за участю судді, коли суддя окремо та закрито спілкується з обома сторонами та шукає можливість досягнення між ними згоди.
· Визнається правопорушенням «зловживання процесуальними правами». За подання одночасно кількох позовів чи безпідставне оголошення висновку судді санкцією може стати не лише відмова у прийнятті позову чи задоволення клопотання, а й прямий штраф безпосередньо тієї особи, яка вчинила відповідну дію.
Віталій Правдюк,
керуючий партнер ЮК «Бізнес Форс»
Звичайно, обсяг змін до процесуального законодавства не дає змогу ґрунтовно дослідити впроваджені зміни в одній публікації, саме тому 24 жовтня 2017 року компанія «ЛІГА:ЗАКОН» організувала спеціальний практикум «Судова реформа: розглядаємо нові процесуальні кодекси». Семінар відбудеться за адресою: м. Київ, вул. Т. Шамрила, 23 (Бізнес-центр «ЛІГА»). Час проведення заходу: з 10-00 до 17-00 год.
