Статья публикуется на языке оригинала
Нещодавно Міністерство юстиції України представило маршрутну карту реформ для нового керівництва відомства - Transition Book. У документі викладені напрями роботи Міністерства юстиції України за останні 5 років, в тому числі у сфері примусового виконання судових рішень.
https://jurliga.ligazakon.net/ua/news/168410_u-restr-borzhnikv-ne-vkazuvatimetsya-adresa |
Серед здобутків, зокрема, зазначили забезпечення Міністерством доступу до професії приватного виконавця та створення системи моніторингу та контролю за діяльністю приватних виконавців; створення професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» (АПВУ); створення інтегрованої інформаційної системи у виконавчому процесі (АСВП); запровадження Єдиного реєстру боржників; забезпечення доступу сторін виконавчого провадження до інформації АСВП та удосконалення електронного обміну інформацією про боржника та його майно між виконавцями та державними органами; запровадження механізму мотивації державних виконавців - отримання винагороди.
Чи все дійсно так райдужно виглядає у сфері примусового виконання судових рішень? На моє особисте переконання - ні.
Єдине, що можна стверджувати - у країні вже діють приватні виконавці та працює Єдиний реєстр боржників. На цьому позитивні новини для стягувачів майже закінчуються.
Державні та приватні виконавці мають безпосередній доступ лише до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Електронний обмін між ПФУ, ДФС, Державної прикордонної служби, МВС та виконавцями обмежений лише певними видами запитів, з яких не завжди можна отримати всю інформацію, яка може допомогти виявити рахунки або майно боржника. Та й інформативність реєстрів залишає бажати кращого.
В Україні відсутній реєстр рахунків боржників - фізичних осіб. Так і не був запроваджений автоматизований арешт коштів, відсутній навіть електронний документообіг між виконавцями та банківськими установами.
Пошук автотранспортних засобів, на які виконавцями накладено арешт, та які оголошено в розшук, органами поліції фактично не здійснюється.
Відповідальність за невиконання судового рішення та перешкоджання його виконання є декларативною - існує лише на папері.
Є чинними 11 мораторіїв, які забороняють виконання рішень стосовно певних категорій боржників. Державні органи продовжують підкорятися судовому рішенню виключно після відкриття виконавчого провадження, а то й взагалі відмовляються їх виконувати.
Держава за своїми боргами перед громадянам так і не розрахувалася.
Доступ до професії приватного виконавця є ускладненим та непрозорим.
Приватними виконавцями створено професійну організацію з обов'язковим членством та внесками, проте організацією, яка б захищала їх права та інтереси вона так і не стала. Формально, на рівні закону, закріплено участь цієї організації та її погодження у прийнятті підзаконних актів, що регламентують діяльність приватних виконавців, проте в реальному житті регулятор в особі Міністерства юстиції України всі рішення ухвалює одноособово та самостійно.
Ще не забулися скандали, пов'язані з винагородами державних виконавців, а «контроль та моніторинг» за діяльністю приватних виконавців фактично зводився до тиску та розправ над незалежними представниками професії.
Зусилля Міністерства юстиції України витрачаються на перевірки дотримання державними та приватними виконавцями архаїчних правил діловодства. Крім того, державні виконавці явно переобтяжені зайвою звітністю та участю у масових просвітницьких піар-заходах, на шкоду виконанню основних обов'язків.
Дисциплінарна комісія приватних виконавців при Міністерстві юстиції має 30% скасованих судами рішень, що є цілком прогнозованим, з огляду на її втручання в процесуальну діяльність приватних виконавців.
Всі ці обставини, а також відсутність реальних кроків спрямованих на автоматизацію процесів виконавчого провадження, удосконалення законодавства, фактично призвели до гальмування та зупинення реформи виконання судових рішень.
До цього слід додати корупційні фактори.
Що ж слід зробити, аби забезпечити максимальне виконання судових рішень.
Державна стратегія
Перш за все, потрібно вирішити питання виконання рішень, де боржником є держава та державні органи. Зрозуміло, що основне питання полягає в недостатньому асигнуванні державою видатків для виконання таких рішень.
Разом з тим, рішення у немайнових спорах мають виконуватися державними органами та їх посадовими особами без примусу, негайно після отримання копії рішення, а не після відкриття виконавчого провадження.
Консультативна рада європейських суддів в своїх рекомендаціях зазначала, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх “ex-officio”. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права.
Запровадження на державному рівні такого підходу, який навіть не потребує законодавчого врегулювання, значно розвантажило б органи ДВС від зайвої роботи.
По-друге, потрібно нарешті визначитись: чи країна рухається до виключно приватної виконавчої системи, чи реформа на певному етапі має зупинитися, утворивши повноцінну рівноправну змішану систему виконання рішень.
Право на існування мають обидві моделі. Проте у першому випадку, приватні виконавці мають бути готові прийняти на себе увесь тягар «фінансово нецікавих», соціальних рішень. Разом з тим, за нинішнього стану речей, а саме обмеженні приватних виконавців, як самозайнятих осіб чотирма найманими працівниками, обмеженим «функціоналом» помічників, це навряд чи можливо.
Якщо ж мова йде все ж про рівноцінну змішану систему, то й вона наразі такою не може бути, з огляду на різну чисельність державних і приватних виконавців, а також на ту обставину, що приватні виконавці обмежені у виконанні певних категорій рішень. Проте, на моє переконання, ці обмеження можна знімати вже зараз.
Законодавчі зміни
Перш за все, потрібно переглянути та скасувати більшу частину мораторіїв. Деякі з них запроваджені як тимчасові, діють десятиліттями.
Це, зокрема, Закон України від 29 листопада 2001 року N 2864-III, який забороняє примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків. У перехідних положеннях зазначено, що Кабінет Міністрів у місячний термін має подати законопроект про внесення змін до законів "Про виконавче провадження", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у якому передбачити вдосконалення механізму примусової реалізації майна підприємств.
З моменту ухвалення Закону минуло вже майже 18 років, а у законодавця все бракує політичної волі його нарешті скасувати.
На законодавчому рівні потрібно запровадити автоматизований арешт коштів боржників, як юридичних, так і фізичних осіб. Прикладів успішного функціонування системи автоматизованих арештів у інших країнах більш ніж достатньо. Така система дозволяє виконати судове рішення, за наявності у боржника достатніх коштів на рахунках, за один день.
Наступний етап, це подальше удосконалення Закону "Про виконавче провадження". Практика його застосування показала, що такі зміни необхідні. Виконавчий процес має бути швидким, зручним для виконавця і стягувача та водночас не порушувати права боржника. Разом з тим, законодавство не може дозволяти затягувати процес виконання з боку останнього.
Судове оскарження дій виконавця слід врегулювати таким чином, аби боржник за рішенням, що набрало законної сили, не міг би ініціювати судовий процес, з якого він вийде переможцем настільки, що зможе не виконувати судове рішення, або на невизначений час затягнути його виконання.
В процесуальних кодексах слід прямо заборонити суду забезпечувати позов зупиненням виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Необхідно вдосконалити механізм виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, аби їх невиконання стало фінансово невигідним.
У вітчизняне законодавство слід запровадити спеціальний вид штрафу за несвоєчасне виконання немайнового судового рішення, так званий астрент (від французького «l'astreinte» - примус). Наприклад, у Франції, якщо судове рішення немайнового характеру не виконується, суд стягує з відповідача штраф - певну суму за кожен день невиконання такого рішення. Сплачується астрент на користь стягувача.
Запровадження астренту в майнових спорах навряд чи буде доцільним, проте у випадку виконання саме немайнового рішення, щоденний астрент може стати для боржника більш вагомим та переконливим аргументом, ніж розмір штрафу, передбачений чинною редакцію Закону України «Про виконавче провадження».
Також законом невідкладно потрібно «зрівняти мандати» приватного та державного виконавця.
Диджиталізація
В рамках обміну досвідом я та мої колеги кілька разів побували в Литовській Республіці - країні, де успішно діють виключно приватні виконавці.
Виконавець практично одним натисканням клавіші може зробити запити та накласти арешт на майно боржника в усіх майнових реєстрах, які тільки існують в країні.
Також в Литві діє автоматизована система арешту коштів боржників, якою користуються виконавці, та яка в режимі онлайн арештовує рівно стільки коштів боржника, які знаходяться на його банківських рахунках, скільки необхідно для виконання судового рішення.
Нажаль, вітчизняним виконавцям про таке тільки доводиться мріяти. Більшість запитів доводиться направляти у «паперовому» вигляді, та щоденно стикатися з ігноруванням державних органів, щодо надання повних та своєчасних відповідей на них.
Зрозуміло, що проблема майнових реєстрів та електронного документообігу є нашою загальнодержавною проблемою, проте без її вирішення неможливе швидке та ефективне виконання судових рішень.
Так, в тих же країнах Балтії, виконавче провадження, як і судове, переходить в електронну форму. Звісно, якщо сторона потребує «паперового» документу, його їй без проблем роздрукують.
Натомість, ми рухаємось у протилежному напрямку. Міністерство юстиції України нав'язало виконавцям архаїчну та абсолютно непрактичну систему діловодства, та прискіпливо контролює її бездоганне виконання.
Іноземний досвід свідчить про те, що сучасне ефективне виконання є дієвим у разі поєднання двох складових - компетентності виконавців, помноженої на сучасні технології.
Міністерство юстиції
Міністерство юстиції України є органом, який формує та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень.
Саме підзаконним актом спотворено порядок доступу до професії приватного виконавця, визначений законом, який передбачав складання іспиту шляхом саме анонімного тестування. Чиновники зловживали функцією контролю, займалися менеджментом професійної асоціації приватних виконавців.
Мін'юст має дати чіткий сигнал суспільству, що в сфері виконання рішень міністерство діятиме відкрито, прозоро, не буде «грати» на полі боржників.
Процедури доступу до професії і дисциплінарного провадження слід передати професійній спільноті, як тільки вона буде дійсно сформована.
Для цього порядок доступу до професії має відповідати вимогам закону: практична частина іспиту має бути дійсно анонімним тестуванням; Дисциплінарна комісія приватних виконавців має бути перезавантажена, її засідання мають відкритими, її рішення слід публікувати на сайті Міністерства.
Дисциплінарна комісія не має перебирати на себе повноваження суду у відносинах між виконавцем і боржником, хоча б з огляду на те, що вона позбавлена права скасовувати процесуальні дії виконавця.
Також слід удосконалити Автоматизовану систему виконавчого провадження (АСВП), зокрема вирішити проблемні питання, які стосуються отримання відповідей на запити органів державної виконавчої служби та приватних виконавців та запровадити електронний документообіг.
Замість висновків
Таким чином, аби домогтися побудови ефективної системи виконання судових рішень, слід об'єднати зусилля законодавчої та виконавчої влади, Міністерства юстиції, юридичної спільноти, викорінити корупцію у цій сфері, навести лад з майновими реєстрами та електронним документообігом.
Потрібно, нарешті, розібратися з державними боргами, скасувати мораторії, а також формулювати в суспільстві нульову толерантність до тих, хто не виконує судові рішення, незалежно від того чи такою особою неплатник аліментів, чи посадовець, чи держава, чи бізнес.
Андрій Авторгов, приватний виконавець, к.ю.н.
