Статья публикуется на языке оригинала
Кримінальний процесуальний закон передбачає, що кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи - ч. 1 ст. 206 КПК України (загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини).
Але, на практиці зустрічаються випадки, коли слідчий суддя відмовляє саме у розгляді заяви, яка подана відповідно до ст. 206 КПК України. Складність апеляційного оскарження подібної ухвали слідчого судді полягає в тому, що відповідно до ст. 309 КПК України така ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.
В свою чергу, відповідно до ст. 206 КПК України слідчий суддя наділений повноваженнями:
· Постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи - ч. 1 ст. 206 КПК України;
· Постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи - ч. 2 ст. 206 КПК України;
· Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу - ч. 3 ст. 206 КПК України;
· Забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи, вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством - ч. 6 ст. 206 КПК України.
|
Георгій Тігішвілі |
Аналіз зазначеної статті кримінального процесуального закону дає підстави стверджувати, що слідчий суддя не наділений повноваженнями для прийняття інших рішень у зв'язку із розглядом заяв про захист прав людини. Крім того, слідчий суддя не наділений повноваженнями ухвалювати рішення поза межами судового засідання, без повідомлення учасників провадження, без їх участі та без фіксації судового розгляду.
Будь-які процесуальні рішення слідчого судді, які не пов'язані із рухом справи або забезпеченням судового розгляду на підставі заяви, яка подана в порядку передбаченому ст. 206 КПК України, є такими, що не передбачені кримінальним процесуальним законом, а тому підлягають апеляційному оскарженню.
Зазначений висновок сформовано на підставі практики ВСУ та ВП ВС, яка наведена нижче.
· У разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч. 3 ст. 309 КПК України, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК України.
Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК України, які його гарантують, з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК України, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України. - див. постанову ВС від 12.10.2017 р. по справі № 5-142кс(15)17.
· Велика Палата погоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 12 жовтня 2017 року № 5-142кс(15)17. Оскільки слідчий суддя прийняв рішення, яке не передбачено КПК, суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження належало виходити з приписів ст. 9 КПК, яка розкриває принцип законності кримінального провадження та в ч. 6 установлює, що коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК), а її зміст розкрито у ст. 24 КПК, згідно з ч. 1 якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, суду, слідчого судді в порядку, передбаченому КПК." - див. постанову ВП ВС від 23.05.2018 р. по справі № 237/1459/17.
Окремо слід зауважити, що відмова у розгляді заяви, яка подана в порядку передбаченому ст. 206 КПК України, є такою, що порушує мінімальні гарантії доступу до правосуддя, право на захист, право на свободу та особисту недоторканість.
ЄСПЛ неодноразово зазначав у своїх рішеннях про дотримання національним судовими органами та правоохоронними органами прав та свобод людини під час здійснення досудового розслідування, зокрема у рішенні по справі "Руслан Яковенко проти України" від 04.06.2015 р. ЄСПЛ зазначив, що "важливі гарантії статті 5 Конвенції не залежать від національного законодавства (див. рішення у справах "Б. проти Австрії" (В. v. Austria), від 28.03.1990 р. (п. 39), "Сольмаз проти Туреччини" (Solmaz v. Turkey) (п. 26).
В інших справах проти України, зокрема "Луценко проти України" від 03.07.2012 р. (п. 62), "Ічин та інші проти України" від 21.12.2010 р. (п. 32) вкотре підтверджено, що "стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у "демократичному суспільстві" у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції.
Цей перелік винятків, встановлений у вищезазначеному положенні, є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Будь-яке свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції. У цьому контексті термін "свавільність" розуміється ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством усе одно може бути свавільним і, таким чином, може порушувати Конвенцію, зокрема, коли з боку державних органів мала місце недобросовісність або введення в оману (див. рішення від 9 07.2009 р. у справі "Моорен проти Німеччини", пункти 72,77 та 78).
Георгій Тігішвілі,
адвокат
ЮРЛІГА: Отслеживать тенденции судебной практики удобно с помощью референтов системы анализа судебных решений Verdictum - достаточно лишь поставить на контроль определенную категорию дел и получать уведомления о новых решениях по этой категории, принятых судами выбранных вами инстанций. Для того, чтобы ознакомиться с этими и другими возможностями Verdictum - закажите свободный тест системы по ссылке.
