Сімейним законодавством подружжю гарантовано право на укладення договорів між собою. Згідно з положеннями ст. 64 Сімейного кодексу (надалі - СК) України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою всіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Найпоширенішим видом договорів, що укладається подружжям, є шлюбний договір (надалі також - ШД), порядок укладення та виконання якого регламентований главою 10 СК. Відповідно до статей 92, 93 СК України, особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям, може бути укладено шлюбний договір, яким регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.
Попри те, що укладення шлюбних договорів поки не стало поширеною практикою серед громадян України, національними судами щороку розглядається низка спорів щодо виконання та припинення шлюбних договорів.
Найпоширенішою та водночас найбільш складною категорією є спори про визнання шлюбних договорів недійсними.
|
Таліна Кравцова |
У 2018 році Верховний Суд (надалі - ВС) переглянув дві справи за позовами про визнання шлюбних договорів недійсними та виніс за їх результатами 2 постанови: від 30 січня 2018 року у справі № 756/7489/15-ц та від 4 квітня 2018 року у справі № 752/22220/16-ц.
Статтею 103 СК України передбачено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (надалі- ЦК).
ВС, підтримавши усталену практику ВСУ, в обох вищевказаних постановах зазначив, що, виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недотримання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:
1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;
2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Розглянемо кожну з підстав визнання шлюбного договору недійсним та релевантну судову практику за 2018 рік:
1. Щодо відповідності умов ШД нормам законодавства та моральним засадам суспільства
Будь-який приватно-правовий договір, в тому числі і шлюбний, передусім, є категорією цивільного права. Відповідно до ст. 8 СК України, у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися положення ЦК України: загальні норми статей 3, 6 щодо свободи договору, а також глави 52, 53 щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни й розірвання.
Так, ч. 3 ст. 6 ЦК передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.
ВС визнає, що для договірних відносин подружжя принцип свободи договору є визначальним та полягає в наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від його укладення); по-друге, можливість визначити зміст договору.
Принцип свободи договору може обмежуватися імперативними нормами закону. Для шлюбного договору такими нормами є:
1) ч. 4 ст. 93 СК України, за якою шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
2) ч. 5 ст. 93 СК України, згідно з якою за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
На підставі вищевикладених норм ВС зазначає, що критерієм правозгідності (правомірності) шлюбного договору є, по-перше, відсутність суперечностей між його змістом та вимогами закону, тобто відповідність договору імперативним нормам та, по-друге, дотримання моральних засад суспільства.
У постанові від 30 січня 2018 року ВС зазначив, що сторони не можуть на власний розсуд врегулювати в договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
ВС у вказаній постанові вчергове наголосив на невизначеності категорії "надзвичайно невигідне матеріальне становище", вказавши, що вона має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини 3 ст. 10 ЦПК України. Виходячи з аналізу актуальної судової практики, посилання позивачів на те, що умови договору поставили їх у надзвичайно невигідне матеріальне становище, не визнаються судами обґрунтованими та доведеними. Суди справедливо зазначають, що сторона вільно погодилась на запропоновані умови, розуміла значення своїх дій та їхні правові наслідки, нотаріус ознайомив її з положеннями цивільного та сімейного законодавства України, а тому вона повинна виконувати укладений нею договір.
Так само невизначеним у законодавстві та в судовій практиці залишається поняття "моральні засади суспільства". Досліджуючи обставини тієї чи іншої справи, суд має з'ясовувати відповідність умов шлюбного договору моральним засадам суспільства, керуючись своїм внутрішнім переконанням.
2. Щодо вільного волевиявлення сторін ШД
Чи не найбільш поширеною підставою для звернення до суду з позовом про визнання шлюбного договору недійсним є відсутність вільного волевиявлення однієї зі сторін. Позивачі зазначають, що укладали договори: а) під тиском, б) не розуміючи значення договору чи окремих його умов, в) не бажаючи реального настання юридичних наслідків і т.д.
За відсутності доказів протилежного, суди, як правило, відмовляють у позові та посилаються на пункт оспорюваного договору про те, що сторони підтвердили усвідомлення значення своїх дій і можуть керувати ними, розуміють природу цього договору, свої права та обов'язки за договором; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладено на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких для сторін обставин; договір вчинено з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним), та не приховує інший правочин.
Принагідно рекомендую особам, які планують укладати шлюбний договір, обов'язково передбачати вищезазначені положення в договорі задля мінімізації можливих ризиків.
3. Щодо спрямованості ШД на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним
Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Правовими наслідками та водночас метою укладення шлюбного договору є врегулювання майнових відносин подружжя, визначення їхніх майнових прав та обов'язків. Якщо ж шлюбний договір має іншу спрямованість, він може бути визнаний судом фіктивним за позовом однієї зі сторін або іншої особи, права та інтереси якої порушуються таким договором.
У судовій практиці простежуються випадки укладення шлюбних договорів, направлених на уникнення майнової відповідальності одного із подружжя.
У вересні 2018 року Приморський районний суд м. Одеси вирішив справу № 522/23757/17, в якій, з метою ухилення від виконання рішення суду про стягнення з чоловіка боргу, подружжя уклало шлюбний договір, за яким набуте під час шлюбу майно передано у приватну власність дружини. До суду звернувся кредитор, який звернув судове рішення про стягнення з чоловіка боргу до виконання та усвідомив неможливість задоволення своїх вимог. Суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, визнав шлюбний договір частково недійсним (в частині умов про передачу майна дружині).
Під час розгляду справи було встановлено, що укладений шлюбний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву, такий правочин укладався умисно, з метою ухилення від виконання судового рішення.
Таким чином, суд, встановивши наявність хоча б однієї з трьох перелічених вище підстав для визнання ШД недійсним, задовольняє відповідні позовні вимоги. Разом з тим, з огляду на існуючу судову практику, варто констатувати складність доведення та доказування реального існування таких підстав.
Сімейним законодавством передбачена також можливість зміни умов шлюбного договору. Частиною 3 ст. 100 СК України передбачено, що на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. У судовій практиці трапляються випадки звернення до суду для зміни шлюбного договору на підставі ст. 652 ЦК України (у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору).
Так, минулого року Апеляційний суд Запорізької області залишив без змін рішення суду першої інстанції у справі № 318/1889/17, який відмовився змінити умови шлюбного договору. Позивач, посилаючись на ст. 652 ЦК України, зазначав, що у зв'язку з підвищенням мінімальної заробітної плати протягом 2007-2017 рр. (тобто, з моменту укладення шлюбного договору і до звернення до суду), істотно змінилися обставини, якими він керувався при укладенні договору. Спір полягав у тому, що умовами договору передбачався обов'язок позивача на випадок розлучення - сплачувати на користь дружини 20 % від всіх видів його доходів, але не більше чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати щомісяця протягом року. Не викликає сумнівів, що розмір мінімальної заробітної плати справді істотно змінився у порівнянні з 2007 роком, однак суди першої та апеляційної інстанцій категорично зазначили, що така зміна обставин не підпадає під дію ст. 652 ЦК України. Зміна обставин визнається істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Як зазначили судді, укладаючи шлюбний договір та визначаючи розмір плати на утримання дружини у разі розірвання шлюбу у співвідношенні до мінімальної заробітної плати, позивач брав на себе певні ризики на випадок зміни мінімального розміру заробітної плати та в момент укладання договору не мав будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого мінімального розміру заробітної плати не настане. А підписуючи вказаний договір, він надавав згоду саме на такі його умови.
Підсумовуючи все вищезазначене, необхідно підкреслити складність справ, пов'язаних з оспорюванням шлюбних договорів. Для доведення існування реальних підстав для визнання шлюбного договору недійсним необхідно підготувати ґрунтовну доказову базу та бути готовим відстоювати свою позицію в судах всіх інстанцій. На мій погляд, задля уникнення можливих ризиків судових спорів та негативних майнових наслідків, варто докласти всіх можливих зусиль для належного врегулювання договірних відносин подружжя саме на момент укладення шлюбного договору, узгоджувати кожну умову та деталь, не нехтувати допомогою кваліфікованих фахівців у галузі сімейного права.
[Відстежувати судову практику щодо шлюбних договорів можна у Verdictum. До 20 березня 2019 року можна придбати систему аналізу судових рішень Verdictum і сервіс моніторингу партнерів ContrAgent зі знижкою 30%. ]
