На початку 90-х років, зі здобуттям Україною незалежності, громадяни розпочали створювати перші селянські (фермерські) господарства. Для цих цілей земельні ділянки їм виділялися на праві постійного користування. Такий вид використання був закріплений у Земельному кодексі України від 18 грудня 1990 року. На підтвердження такого права видавалися державні акти на право постійного користування землею.
Користувач земельної ділянки був наділений правом володіти та користуватися земельною ділянкою, що перебуває у комунальній або державній власності, без встановлення строку.
Однак, норми Земельного кодексу України, який був прийнятий у 2002 році, обмежили коло суб'єктів права постійного користування землею: таку можливість отримали виключно юридичні особи (лише державні та комунальні підприємства, а дещо згодом і громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації).
Також законодавець зобов'язав «постійних» землекористувачів, у тому числі й фермерські господарства, до 1 січня 2008 року переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди.
|
Іван Філатов |
Проблема переоформлення
Багато дрібних фермерських господарств тривалий час обробляли земельні ділянки, надані їх членам на праві постійного користування, не переоформляючи при цьому право оренди та/чи право власності на них.
Зазначенні вище положення Земельного кодексу рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 були визнані неконституційними. КСУ також постановив, що фермерські господарства, яким було надано землю у постійне користування до 1 січня 2002 року, можуть продовжувати використовувати її без зміни земельно-правового титулу.
Однак положеннями статті 92 та п.6 Перехідних положень Земельного кодексу було звужено зміст та обсяг земельних прав громадян на землю, а саме - права на використання земельної ділянки для ведення громадянином фермерського господарства.
На сьогодні фермерські господарства, які використували такі земельні ділянки, фактично припинили або припиняють своє існування та діяльність, оскільки право постійного користування припиняється разом зі смертю особи і не входить до складу спадщини.
Чинний Земельний кодекс та Закон «Про фермерське господарство» не містить норми, яка б дозволила фермерським господарствам мати у своєму складі земельні ділянки на праві постійного користування. Законодавець жодним чином не звернув уваги на зазначене вище Рішення Конституційного Суду України та не вніс відповідних змін до Земельного кодексу та Закону «Про фермерське господарство».
Спадкується чи не спадкується?
Останні роки Верховний Суд України неодноразово робив висновки, що землі, які перебували у постійному користуванні громадян не успадковуються. Зокрема, згідно з правовою позицією, висловленою у справі № 6-3113цс15, право користування, яке виникло в особи лише на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється разом зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
У ЗМІ часто можна побачити згадки про те, що Кабінет Міністрів України начебто всіляко сприяє та підтримує невеликі фермерські господарства. Навіть була затверджена Концепція розвитку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації на 2018-2020 роки, яка спрямована виключно на підтримку фермерських господарств, які мають в обробітку на праві власності та користуванні земельні ділянки загальною площею не більше 100 гектарів, оскільки переважна більшість фермерських господарств, що потребують підтримки, має в обробітку невеликі площі.
Варто зазначити, що 06.03.2017 року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроект №6162 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спадкування права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення», який досі не розглянули.
Реальна картина
Однак на практиці картина із фермерськими господарствами, члени яких, що мали земельні ділянки на праві постійного користування, а потім померли, виглядає по-іншому:
більшість цих господарств обробляли лише земельні ділянки, які знаходилися у них на праві постійного користування;
успадкувати такі земельні ділянки спадкоємці не мають жодної змоги, через відсутність відповідного правового механізму;
вони не мають можливості отримати такі ділянки на праві оренди та далі працювати, сплачуючи при цьому оренду плату.
Тобто, від держави вони не отримують вагомої підтримки. Навпаки, держава в особі прокуратури, яка діє в її інтересах, звертається з позовними заявами до фермерських господарств з вимогою повернення земельних ділянок у розпорядження України.
Таким чином, на сьогодні держава фактично знищує дрібні фермерські господарства, які навпаки повинні б були мати ґрунтовну підтримку, оскільки саме їм допомога потрібна найбільше.
Однак, без прийняття змін до земельного законодавства, питання подальшого існування фермерських господарств, що використовували земельні ділянки, які були надані їх членам (які потім померли) на праві постійного користування, вирішити не вдасться.
З огляду на вищенаведене, виникає питання: чи потрібні державі невеликі (сімейні) фермерські господарства та взагалі покращення матеріально-фінансового становища сільського населення?
Іван Філатов,
адвокат
