У продовження статті, проаналізуємо правові позиції вже ВСУ та ВССУ на підтвердження, що відмітка в паспорті не підтверджує, безумовно, факт постійного проживання.
1) Згідно до Ухвали ВСУ від 19.03.2008 року (ЄДРСРУ № 1659552, провадження № 6-1046св08, судді Гнатенка А.В., Григор'єва Л.І., Барсукова В.М., Данчук В.Г., Косенко В.Й., вбачається:
«Виходячи з аналізу змісту Закону № 2482-ХІІ у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності (у випадках, передбачених ст. 71 ЖК України), а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.
Усупереч зазначеним процесуальним нормам суд, при ухвалюючи рішення, пов'язав право неповнолітнього на приватизацію спірного житла не з фактом проживання, а з фактом реєстрації, здійсненої на підставі Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, відповідно до якого реєстрація місця проживання чи місця перебування є юридичною процедурою обліку фізичних осіб за обраним ними місцем проживання, наявність або відсутність якої не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами, або підставою для їх обмеження (ст. ст. 2, 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”).»
У подальшому ВСУ у судовому засіданні та у складі 5 суддів прийняв ще найменше ще 3 (три) подібних рішення застосовуючи зазначену правову позицію, зокрема;
- Ухвала ВСУ від 2009 року (нов. розг. 336,338 ЦПК), ЄДРСРУ 3418791;
- Ухвала ВСУ від 2010 року (нов. розг. 336,338 ЦПК), ЄДРСРУ 8040276;
- Ухвала ВСУ від 2010 року (нов. розг. 336,338 ЦПК), ЄДРСРУ 8537450.
ВССУ - 9 рішень, а саме:
- Ухвала ВССУ 2015 (нов. розг. 336,338 ЦПК) - ЄДРСРУ 43675709;
- Ухвала ВССУ 2015 (нов. розг. 336,338 ЦПК) - ЄДРСРУ 42825094;
- Ухвала ВССУ 2015 (нов. розг. 336,338 ЦПК) - ЄДРСРУ 42629106;
- Ухвала ВССУ 2014 (нов. розг. 336,338 ЦПК) - ЄДРСРУ 40568607;
- Ухвала ВССУ 2013 (нов. розг. 336,338 ЦПК) - ЄДРСРУ 35950200;
- Ухвала ВССУ 2013 (нов. розг. 336,338 ЦПК) - ЄДРСРУ 31712616;
- Ухвала ВССУ 2013 (336,339 ЦПК) - ЄДРСРУ 32031004;
- Рішення ВССУ 2013 - ЄДРСРУ 34253926;
- Ухвала ВССУ 2011 (нов. розг. 336,338 ЦПК) - ЄДРСРУ 19519924.
Лише у цих судових рішеннях дано визначення терміну «місце постійного проживання особи є», однак без визначення необхідного періоду такого проживання, а отже, це питання є оціночним та визначається судом у кожному та конкретному випадку. Всі ці рішення відповідають правовий позиції викладеної по справі згідно до Ухвали від 19.03.2008 року (ЄДРСРУ № 1659552, провадження № 6-1046св08.
2) Згідно до Ухвали ВСУ від 10.12.2008 року (ЄДРСРУ № 2778985, провадження № 6-15013св07, судді Григор'єва Л.І., Барсукова В.М., Данчук В.Г., Гуменюк В.І., Косенко В.Й. вбачається:
«Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, визначеного для прийняття спадщини, він не заявив про відмову від неї.
Установлено, що ОСОБА_1 прописана і проживає у будинку АДРЕСА_1 з 1968 року.
Судом не досліджено факт постійного проживання ОСОБА_1 у будинку, який є спадковим майном, на момент смерті спадкодавця, який дає їй право вважатися такою, що прийняла спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.»
3) Згідно до Ухвали ВСУ від 11.03.2009 року (ЄДРСРУ № 3268572, провадження № 6-27745св08, судді Ярема А.Г., Левченко Є.Ф., Лихута Л.М., Охрімчук Л.І., Сенін Ю.Л.) вбачається:
«Таким чином саме постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання спадкоємця таким, а не лише реєстрація місця його проживання за адресою місця проживання спадкодавця.»
4) Згідно до Ухвали ВСУ від 03.11.2010 року (ЄДРСРУ № 12301791, Провадження № 6-7165св09, судді Ярема А.Г., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Левченко Є.Ф., Сенін Ю.Л.) вбачається:
«Таким чином, сама по собі реєстрація місця проживання разом за спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до ч. 2 ст. 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини.»
5) Згідно до Ухвали ВССУ від 24.01.2011 року (ЄДРСРУ № 13706027, Провадження № 6-2064св10, судді Дьоміна О.О., Кузнєцова В.О., Сімоненко В.М., Ткачук О.С., Штелик С.П.) вбачається:
«Таким чином саме постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання спадкоємця таким, а не лише реєстрація місця його проживання за адресою місця проживання спадкодавця»
6) Згідно до Постанови ВСУ від 30.01.13 року (Провадження № 6-125цс12) вбачається:
«Виходячи з аналізу змісту Закону № 2482-XІІ у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.
Усупереч наведеним положенням законодавства суди пов'язали право осіб на приватизацію з фактом їх реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі.»
Це рішення дублює правову позицію згідно до Згідно до Ухвали ВСУ від 19.03.2008 року (ЄДРСРУ № 1659552).
7) Згідно до Ухвали ВССУ від 27.11.2013 року (ЄДРСРУ № 35732243, Провадження № 6-41137св13, судді Гвоздико П.О. Горелкіна Н.А., Завгородня І.М., Журавель В.І., Іваненко Ю.Г.) вбачається:
«Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, залишив поза увагою той факт, що місце проживання і місце реєстрації не є тотожними з урахуванням п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», згідно з якою реєстрація - це лише внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання, із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку уповноваженого на те органу.»
8) Згідно до Ухвали ВССУ від 21.05.2014 року (ЄДРСРУ № 38930106, Провадження № 6-11521св14, судді Луспеник Д.Д., Гулька Б.І., Хопта С.Ф., Лесько А.О., Червинська М.Є.) вбачається:
«Згідно із ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація особи за місцем проживання це лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Тобто реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її права на користування житлом, оскільки таке право виникає та може бути підтверджене на інших підставах, таких як право власності, сімейні відносини, оренда і ін.»
9) Згідно до Ухвали ВССУ від 25.06.2014 року (ЄДРСРУ № 39560382, Провадження № 6-2345св14, судді Луспеник Д.Д., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинська М.Є., Черненко В.А.) вбачається:
«Згідно із ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація особи за місцем проживання це лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Тобто реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її права на користування житлом, оскільки таке право виникає та може бути підтверджене на інших підставах, таких як право власності, сімейні відносини, оренда і ін.».
10) Згідно до Ухвали ВССУ від 22.10.2014 року (ЄДРСРУ № 41111689, Провадження № 6-25711св14, судді Штелик С.П., Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Парінова І.К., Ступак О.В.,) вбачається:
«Згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація особи за місцем проживання це лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Тобто реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її права на користування житлом, оскільки таке право виникає та може бути підтверджене на інших підставах, таких як право власності, сімейні відносини, оренда та ін.»
11) Згідно до Ухвали ВССУ від 28.01.2015 року (ЄДРСРУ № 42629106, Провадження № 6-35947св14, судді Ткачук О.С., Висоцька В.С., Колодійчук В.М., Умнова О.В., Фаловська І.М.,) вбачається:
«Усупереч наведеним положенням законодавства суди пов'язали право позивача на приватизацію з фактом її реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі.»
12) Згідно до Ухвали ВССУ від 28.01.2015 року (ЄДРСРУ № 42768191, Провадження № 6-47211св13, (судді Кузнєцова В.О., Ізмайлова Т.Л., Мостова Г.І., Наумчук М.І., Олійник А.С.) вбачається»
«Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що реєстрація його місця проживання у спірній квартирі свідчить про його проживання у ній спростовуються показаннями свідків. Відмітка у паспорті про реєстрацію місця проживання, за відсутності інших достатніх, належних і достовірних доказів, не є безспірним доказом проживання особи у конкретному жилому приміщенні.»
13) Згідно до Постанови ВСУ від 01.07.15 року (Провадження № 6-396цс15) вбачається:
«Отже, за змістом зазначених норм матеріального права за умови встановлення місця проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них, місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, презюмується за місцем їх проживання, а відсутність або наявність факту реєстрації за цим місцем проживання сама по собі не впливає на реалізацію права на свободу вибору місця проживання.»
14) Згідно до Ухвали ВССУ від 08.07.2015 року (ЄДРСРУ № 46699742, Провадження № 6-14554св15, (судді Луспеник Д.Д., Журавель В.І., Хопта С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.,) вбачається:
«У ст. 2 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Тобто, для реалізації прав та свобод особи реєстрація її місця проживання чи місця перебування наперед встановленого значення не має.
Таким чином, висновки судів про те, що вирішальне значення при визначенні місця проживання особи є офіційні дані органу реєстрації місця перебування та місця проживання фізичної особи, а не дані про її фактичне місце проживання, є передчасними.»
15) Згідно до Ухвали ВССУ від 15.07.2015 року (ЄДРСРУ № 46872758, Провадження № 6-14433св15, (судді Луспеник Д.Д., Журавель В.І., Хопта С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.,) вбачається:
«Також у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. »
Отже, колегіальна судова практики ВССУ має фактично співвідношення 1:1 у прийнятих рішеннях, оскільки у 9-і випадках судами приймалось одне рішення, а у 7-и випадках - протилежне. В той же час, щодо колегіальної практики ВСУ питань не виникає, вона є стабільною.
Таким чином, ВССУ необхідно абсолютно уніфікувати власну практику з цього питання для уникнення різного застосування одних і тих же норм матеріального права. Відповідний лист з цього приводу направлено до голови та секретаря пленуму ВССУ.
Поряд з цим, слід зазначити, що остання тенденція такі визначає, що відмітка про реєстрацію у паспорті вже не є безумовним та єдиним доказом постійного проживання, що, на мій погляд, є вірним. Таким підтвердженням є останні Ухвали ВССУ від 08.07.2015 року (ЄДРСРУ № 46699742, Провадження № 6-14554св15 та від 15.07.2015 року (ЄДРСРУ № 46872758, Провадження № 6-14433св15, а також Постанова ВСУ від 01.07.15 року (ЄДРСРУ № 46301657, Провадження № 6-396цс15). Однак, все ж такі, деякі судді прийняли Ухвалу від 11.02.2015 року (ЄДРСРУ № 42845120, Провадження № 6-30507св14) де висловили протилежну позицію.
Поряд з цим, судова практика з приводу приватизації вже ніяким чином не пов'язує право особи на приватизацію житла з відміткою у такої особи про реєстрацію у паспорті.
Що стосується Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України зазначу, що передбачений п. п. 3.21, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України порядок підтвердження факту прийняття спадщини при наявності лише відмітки у паспорті, явно суперечить судовій практиці та нормам матеріального права зазначеним вище, наприклад, статті 1268 ЦК України та Закону № 1382-IV, а застосування цього пункту призводить до численних судових спорів, які вирішуються іншим шляхом. Зокрема, для вирішення питання щодо прийняти спадщини, необхідно встановленням саме факт постійного проживання зі спадкодавцем, а не лише реєстрацію за місцем відкриття спадщини.
Отже, необхідно змінювати порядок вчинення нотаріальних дій в частині виключення реєстраційного запису у паспорті, як безумовного доказу постійного проживання зі спадкодавцем на момент смерті, а отже й припинити практику видачі свідоцтв про право на спадщину з огляду на прийняття спадщини у такому випадку.
В той же час, необхідно створити інший та додатковий механізм для підтвердження факту постійного проживання в цілях виконання статті 1268 ЦК України та інших норм. Наприклад, таким механізмом та доказом може бути акт зареєстрованих сусідів (власників) у кількості не менше ніж 3 (трьох) осіб про факт постійності проживання із зазначенням орієнтовного часу, а їх підписи повинні бути засвідчені в житлово-комунальному підприємстві. Однак у такому випадку, необхідно визначитись з формою такого акту, порядком його засвідчення, а також переліком відповідальних осіб ЖЕКа для засвідчення підпису сусідів. Такий механізм неофіційно також існує, однак у деяких випадках начальники відмовляються підтверджувати такі підписи та факти з огляду на відсутність нормативно-правової бази.
З цього приводу відповідні пропозиції направлені в Міністерство юстиції України.
Павло Хомяк, директор Юридичної компанії «Антарес» ® (м. Дніпропетровськ)
