Зазвичай, боржники схильні демонізувати своїх кредиторів. І чим далі валютні курси відходять від звичних всім позначок, тим більшого розповсюдження набувають тенденції неповернення кредитів та звинувачення банкірів у всіх негараздах. Саме з цих причин в Україні вміння не повертати кредит часто викликає повагу оточуючих. А гучні новини на кшталт того, що банкам заборонили вимагати списані кредити не лише захоплюють читача, але й створюють загальну ейфорію - знову придумали спосіб як обдурити цих банкірів! Проте, над гучними заголовками варто задумуватись, а над гучними заголовками про валютні кредити - задумуватись двічі і задаватись питанням - чи законно це? Давайте розберемось.
У своїй ухвалі від 28 січня 2015 року, що стала причиною даної дискусії, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, аргументуючи відхилення касаційної скарги кредитора зазначив, що оскільки банк списав кредит, як безнадійну заборгованість, то втратив право вимоги до боржника. Але чи була ця причина відмови в позові про стягнення кредитної заборгованості єдиною?
Насправді, причин декілька. У рішеннях першої інстанції, на які посилався ВССУ, чітко вказано, що підставами для відмови були недоведеність кредиторських вимог позивача, недоведеність прав позивача на іпотеку, недоведеність факту кредитування боржника і лише після цього - списання кредиту, яке було встановлене податковою перевіркою. Чому з всіх цих підстав у своїй ухвалі суд виокремив саме останню можна тільки здогадуватись. Однак, це сприяє хибному розумінню того, що саме є мотивом відмови у задоволенні позову.
Більше того, це сприяє хибному розумінню самого процесу і наслідків списання безнадійної заборгованості. Так, банк формує страхові резерви за кредитами та нарахованими за ними процентами зі своїх коштів, і за їх рахунок компенсує збитки, що виникають в зв'язку з непогашенням заборгованості безнадійними боржниками. Тобто фактично сам собі платить.
Оскільки безнадійна заборгованість в податковому праві прирівнюється до втрачених активів, наслідком цього є збільшення збитків, що призводить до зменшення бази оподаткування податком на прибуток. З цього положення податкового законодавства суд зробив хибний висновок про те, що держава відшкодували банку вартість списаного кредиту за рахунок зменшення податкових зобов'язань банка. Втім, такий висновок не має нічого спільного ані з законодавством, ані зі здоровим глуздом і ось чому.
Процес списання безнадійної заборгованості врегульовано постановами Національного банку України №424 від 13.09.2010 (що була чинною на момент виникнення спору між кредитором та боржником) і №172 від 01.06.2011 (що є чинною на даний момент). В цих постановах однозначно вказано, що списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості. Зрозуміла та однозначна позиція, яка з невідомих причин судом була проігнорована. Можливо через підзаконний характер постанов НБУ? Тоді варто звернутися до «вагоміших» нормативно-правових актів.
Цивільним кодексом наведений вичерпний перелік підстав припинення зобов'язання, серед яких списання як спосіб відсутній. Найбільш схожим до списання за своєю правовою природою є припинення зобов'язання прощенням боргу, але чи можемо ми говорити про прощення боргу, коли кредитор подає позов про його стягнення? Очевидно, що ні так само як очевидно і те, що зі списанням боргу сам борг не погашається, а зобов'язання боржника залишаються не виконаними.
Ймовірно, суд мав на увазі положення статті 528 ЦК щодо виконання обов'язку боржника іншою особою, адже ним було зазначено, що банк отримав від держави відшкодування. У такому разі, якщо уявити, що держава погашає заборгованість замість боржника в зв'язку зі зменшенням податкових зобов'язань банку, то тоді держава в порядку статті 512 ЦК мала б отримати право регресу до боржника. Втім, таке припущення виглядає смішно.
Отже, відповідно до чинного законодавства, списання боргу банком не є достатньою підставою для припинення зобов'язання та не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. На жаль, українська Феміда часто справді сліпа настільки, що не бачить за інтересом сторони спору букв закону і дає надію навіть в самих безнадійних ситуаціях, що звісно, не може не радувати боржників. І як тут не згадати рекламу відомого спортивного бренду - Неможливе можливо?! Особливо завдяки правосуддю по-українськи.
Володимир Павленко, старший юрист
Володимир Волянський, молодший юрист ЮФ Спенсер і Кауфман
