16 вересня 2014 року Верховною Радою України було прийнято два законопроекти, прийняття яких ініціював та вносив на розгляд Президент Порошенко. Ці закони приймалися в рамках Мінських домовленостей щодо мирного врегулювання ситуації, яка склалася на Донбасі. Відразу необхідно зазначити, що того дня ВР України було прийнято низку законів України, зокрема, й такий довгоочікуваний громадськістю Закон про люстрацію. Однак, в даній статті ми проаналізуємо лише два прийнятих закони, а саме - «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (законопроект № 5082) та «Про недопущення переслідування та покарання осіб - учасників подій на території Донецької та Луганської областей» (законопроект № 5081).
З самого початку, хотілося б зупинитися на тому, що під час прийняття вказаних законів парламентарями вчинено ряд порушень норм Регламенту ВР:
1) дані законопроекти приймалися на закритому засіданні Ради, за яке проголосували депутати. Проте, за прийняття цих законів в «таємному режимі» депутати не голосували;
2) згідно того ж Регламенту, таємне голосування має проходити з використанням бюлетенів, і аж ніяк не за допомогою системи Рада;
3) табло системи Рада в ході голосування було вимкнене, що унеможливило визначення точної кількість голосів, в т.ч. і по фракціях, депутатів, які проголосували «за» прийняття зазначених законів, «проти» чи «утримались». Після самого голосування, на табло системи Рада з'явився тільки підсумковий результат, та головуючим було лише констатовані сухі цифри, зокрема: що за законопроект про надання особливого статусу частині території Донецької та Луганської областей проголосувало «за» - 277 народних обранців, а за закон про «амністію для терористів» - 287 депутатів.
З урахуванням «дотримання порядку» проведення голосування та прийняття цих законів виникає просте і логічне запитання: а чим голосування 16 вересня відрізняється від голосування 16 січня, коли були проголосовані в ручному режимі так звані «диктаторські закони»?
Відповідь все ж таки очевидна. Необхідність прийняття законів 16.09.2014 викликана досягненням гуманного результату - припинення бойових дій та стабілізації ситуації на Донбасі, а не будівництвом «тоталітарного режиму», як того намагалася досягнути влада за часів Януковича. Як говориться, для досягнення миру всі засоби хороші. Тут же можна згадати, що сам Президент знаходився в парламенті та перед голосуванням звертався до депутатів з промовою. Деякі з народних обранців після закінчення голосування охарактеризували це звернення кількома фразами: «або голосуєте, або їдьте в зону АТО».
Однак всі ці кулуарні негаразди, домовленості, тощо відходять на другий план, оскільки в першу чергу постає питання, яким чином будуть виконуватись ці закони.
Із Законом про так звану «амністію для терористів» все більш-менш зрозуміло, так як він в цілому стосується осіб, які вчинили на території Донецької та Луганської областей злочини, передбачені Кримінальним кодексом України. При цьому, згідно прийнятого закону, ці особи звільняються від кримінальної відповідальності якщо вони до спливу місяця з моменту набрання чинності цим Законом звільнили або не утримують заручників, добровільно здали державним органам або не зберігають вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої, військову техніку, не займають будівлі, приміщення державних органів і органів місцевого самоврядування та не беруть участі у блокуванні роботи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій у Донецькій та Луганській областях, про що подали відповідну заяву в орган досудового розслідування, який здійснює кримінальне провадження. В такому випадку, порушені кримінальні провадження мають бути закриті.
Виняток з цієї норми закону становлять: - особи, які не вчинили вказаних дій; - підозрюються, обвинувачуються чи засуджені за вчинення злочинів передбачених статтями 112, 113, 115, частиною другою статті 121, частиною другою статті 147, статтями 149, 152, 153, 187, 201, 258, 297, 348, 349, 379, 400, 442, 443, 444 Кримінального кодексу України; - причетні до трагічного падіння Малазійського літака.
Зовсім інша ситуація з Законом «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», який породжує набагато більше запитань, ані ж відповідей.
Що ж це таке - «окремі райони Донецької та Луганської областей»? Які саме райони зазначених областей будуть підпадати під дію Закону - в самому Законі не зазначено. Не будемо зупинятися на тому, що писався він в «авральному режимі», оскільки більш значущим є те, як саме він буде виконуватись, ким, за чий рахунок? А відповіді на ці питання прості: виконувати його має Кабінет Міністрів України разом з органами місцевого самоврядування окремих районів Донецької та Луганської областей та за рахунок Державного бюджету України.
Так, статтею 7 Закону передбачено що держава буде надавати підтримку соціально-економічному розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей за рахунок коштів, які щорічно мають передбачатися законом про Державний бюджет України як захищені статті видатків, обсяг яких не може змінюватись при скороченні бюджетних призначень. Яким чином буде надаватися така підтримка, буде вирішувати Кабмін шляхом реалізації відповідних державних цільових програм.
Якщо припустити, що цей Закон буд втілено в життя відповідно до норм, які в ньому передбачені, то з урахуванням ситуації на Донбасі (майже повного знищення інфраструктури) та наближенням зими - напрошується єдиний висновок: всі витрати по забезпеченню життєдіяльності «окремих районів Донецької та Луганської областей» ляжуть на плечі платників податків, якими здійснюється наповнення Державного бюджету України.
Тобто, «купка терористів» за підтримки РФ зруйнувала частину Донбасу, а відновлювати його мають прості українці.
В цьому контексті виникає питання: а чи не буде це фундаментом для «другого Придністров'я» на теренах України? Тільки на більш вигідних умовах для осіб, які цього домагаються. Оскільки республіка Молдова відхрестилася від невизнаного Придністров'я, жодним чином не фінансуючи його, то останньому доводиться існувати, в більшій мірі, за рахунок дотацій з Кремля. В наших же реаліях фінансування «окремих районів Донецької та Луганської областей» передбачається за рахунок коштів бюджету України та ще й впродовж 3-х років (адже саме на такий період Законом передбачено запровадження особливого порядку місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей).
|
Олександр Полинько |
Розглянемо ще один аспект даного Закону. Його прийняттям була знехтувана думка мільйонів громадян України мешканців Донбасу, в т.ч. і тих, хто змушений був тимчасово поникнути свої місця проживання. Ці мільйони громадян України бажали і бажають жити в своїх регіонах в складі єдиної, цілісної і суверенної України, а не бути мешканцями «окремих районів Донецької та Луганської областей».
Однозначно, що прийняття цього Закону було зумовлене, в першу чергу, бажанням Президента України продемонструвати Європі та РФ втілення в життя свого «мирного плану». І ця мета, мабуть, була досягнута, оскільки в РФ вже позитивно висловлюються з цього приводу.
Однак, повернемося до правової площини прийняття зазначених законів. Порушення норм Регламенту ВР, описані вище, може призвести до того, що певними народними обранцям в кількості не менше 45 осіб може бути подано до Конституційного суду України звернення з приводу відповідності даних законів Конституції України. І, звичайно, що Конституційний суд, виконуючи свої функції і користуючись наданими повноваженнями, має прийняти єдине та вірне правосудне рішення, яким визнати їх такими, що прийняті з порушенням встановленого Конституцією України порядку їх прийняття.
В цьому випадку, ці закони втрачають чинність від дня прийняття рішення Конституційним судом України, а отже і не мають виконуватись. Між тим, для реалізації такого сценарію потрібна певна «політична» воля противників прийняття цих законів, якої на даний час немає. Одночасно можна припустити, що саме таким сценарієм для скасування цих законів може скористатися і діюча влада в тому випадку, коли вони будуть не вигідні їй.
Також, необхідно зазначити, що деякі з народних депутатів з числа тих хто 16.09.2014 голосував за прийняття даних законопроектів, висловили думку про те, що в разі, якщо певні пункти закону не будуть виконуватись, то Верховна Рада може його скасувати, і як наслідок, потрібно буде вводити військовий стан. Однак, таке твердження прозвучало без уточнення, чи на всій території держави, чи в окремих її областях може бути введено військовий стан. Таким чином, самі законотворці не виключають можливості, що заходи, які вживаються Президентом для мирного врегулювання ситуації на Донбасі, зокрема, прийняття цих законів, не стануть дієвим методом для досягнення намічених цілей.
Не будемо робити передчасних та остаточних висновків, а дочекаємося, коли прийняті закони наберуть чинності (вступлять в дію). Мине час, і ми побачимо, чи варто було першим особам держави порушувати норми Конституції України, чи ні.
Олександр Полинько,
адвокат АК «Маршаллер та партнери»
