У листі від 08.07.2013 р. Мінюст роз'яснив порядок примусового виконання рішень про відбирання дитини.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини гарантує, що дитина не розлучається зі своїми батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи визначають, що таке розлучення потрібне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може виявитися необхідним в тому або іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про нього або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення відносно місця проживання дитини.
Мінюст вказав, що соглано частини 1 ст. 162 Сімейного кодексу якщо один з батьків або інша особа самовільна, без згоди другого з батьків або інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки і опікування або суду проживала дитина, змінить його місце проживання, у тому числі способом його викрадення, суд за позовом зацікавленої особи має право негайно ухвалити рішення про відбирання дитини і повернення його по колишньому місцю проживання.
Відповідно до ст. 77 Закону "Про старанне виробництво", під час примусового виконання рішення суду про відбирання дитини обов'язковою умовою для проведення старанних дій являється присутність особи, якій дитина передається на виховання, і представників органів опіки і опікування.
Мінюст відмітив, що відповідно до пункту 8.5 Інструкції по організації примусового виконання рішеньпри виконанні рішення про відбирання дитини не допускається застосування до дитини заходів фізичної дії.
Окремо Мінюст звернув увагу на порядок відбирання дитини і повернення його в іноземна держава. Згідно Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 роки механізм взаємодії органів виконавчої влади в процесі вирішення питань повернення в Україну або з України в іноземну державу дитини, яка незаконно вивезена (переміщений) або міститься будь-якою особою, і забезпечення реалізації права доступу до дитини, якщо такі дії порушують права іншої особи на опіку (опікування) над дитиною і не містять складу злочину, визначає Порядок виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
