Нагадаємо, що постанова ВХСУ № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (наймі) майна" було прийнято на пленумі від 29.05.2013 р.
Зокрема, ВХСУ вказав, що в задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди ув'язненим слід відмовляти, якщо не представлені докази наявності суперечки відносно такого укладення, оскільки вказані вимоги зводяться за своїм змістом до встановлення юридичного факту, а відповідний спосіб захисту порушеного права не передбачений частиною 2 ст. 20 Господарського кодексуякщо інше не встановлене законом або договором. В той же час, зацікавлена особа не позбавлена права звернутися до господарського суду з позовом про примушування укласти договір оренди за наявності умов, передбачених частиною 1 ст. 187 ХК.
Також роз'яснено, що якщо після закінчення терміну договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремій частині) його дія була продовжена і приведене привело до збільшення загального терміну користування орендованим майном, яке складає більше трьох років, це не може бути основою для визнання такого договору нікчемним у зв'язку з відсутністю його нотаріального посвідчення і держреєстрації, якщо у момент укладення такого договору він відповідно до частини 2 ст. 215 Цивільного кодексу відповідав вимогам ст. 793 і ст. 794 ГК.
У випадку якщо в результаті внесення змін до договору така його істотна умова як термін дії сторонами визначено більше, ніж три роки (а саме, якщо додатковою угодою відповідним чином змінюється пункт договору, який передбачав менш, ніж трирічний термін), то, за загальним правилом, передбаченим ст. 654 ГК, відповідна додаткова угода або договір в редакції такої угоди підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не встановлене договором. Таким чином, у разі неодноразової пролонгації договору оренда будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремій частині) на підставі ст. 764 ГК або частини 2 ст. 17 Закону "Про оренду державного і комунального майна" (термін дії якого менше трьох років) немає підстав для його нотаріального посвідчення і держреєстрації.
ВХСУ роз'яснив, що з урахуванням змісту ст. 236 ГК і частини 3 ст. 207 ХК зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє. Таким чином, визнаючи договір оренди недійсним, суд повинен серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, і визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором.
У постанові також вказано, що господарські суди наслідує відмовляти в позові про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим)оскільки така позовна вимога (без представлення доказів наявності суперечки відносно такого продовження), являється, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту, а це не відповідає передбаченим законом (ст. 20 ХК, ст. 15, частина 2 ст. 16 ГК) способам захисту порушеного права. Господарський суд відмовляє в позові і у тому випадку, коли дізнається, що договір оренди є відновленим (продовженим) на термін, встановлений раніше договором. При цьому у відповідних випадках суд не повинен відмовляти в прийнятті позовної заяви або припиняти провадження у справі на тій основі, що відповідні вимоги не підлягають розгляду господарськими судами.
