Вищий господарський суд на засіданні пленуму від 29.05.2013 р. прийняв постанову № 9 "Про внесення змін і доповнень в деякі постанови пленуму ВХСУ".
Зокрема, постанова пленуму ВХСУ від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу" доповнено нормою, що встановлює, що апеляційний господарський суд в мотивувальній частині своєї постанови не лише має право, але і повинен відмітити свою правову кваліфікацію спірних стосунків і правову оцінку обставин справи.
Зміни торкнулися і постанови пленуму ВХСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу судами першої інстанції". Так, встановлено, що процесуальне правонаступництво в розумінні статті 25 ХПК допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення, і здійснюється господарським судом без виклику сторін в справі, якщо їх явка не обумовлена необхідністю з'ясування судом певних обставин, але з повідомленням сторін, оскільки інше суперечило б приписам частини другої статті 22 ХПК відносно прав сторін в судовому процесі.
Пункт 3.5 постанов № 18 доповнений нормою, що встановлює, що не може вважатися належним доказом відправки відповідачеві копії позовної заяви і прикладених до нього документів проставленая на позовній заяві відмітка іншої сторони, якщо в цій відмітці не вказано, ким саме прийнято копію позовної заяви. Постанова № 18 також доповнено нормою, що встановлює, що у випадках коли визначення про збудження провадження у справі не може бути вручене стороні у зв'язку з обмеженим терміном розгляду, належним підтвердженням повідомлення учасників процесу про час і місце розгляду справи може вважатися телефонограма суду з відміткою про прийняття (службовим) посадовцем сторіны. При цьому вказане визначення спрямовується сторонам в обов'язковому порядку.
Крім того, змінена постанова пленуму ВХСУ від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, визначень, постанов господарських судів". Зокрема, встановлено, що якщо обов'язок органу Державної старанної служби зробити певну дію прямо передбачений законом, але термін її здійснення не вказаний, то бездіяльність цього органу може бути оскаржена у будь-який час, коли скаржник приходить до висновку про порушення у зв'язку з цим бездіяльністю його прав і інтересів, що охороняються законом, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі.
Також доповнена постанова пленуму ВХСУ від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики рішення суперечок, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності". Пункт 67 постанов № 12 доповнений положенням, що роз'яснює, що судам необхідно враховувати наступне. Державна реєстрація прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг (торгову марку) упевняється свідоцтвом України на знак для товарів і послуг, з видачею якого закон і зв'язує набуття відповідних прав. Оскільки право інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг (торгову марку) отримується з моменту відповідної реєстрації, то і договір про передачу виняткових майнових прав на такий об'єкт хоча і повинен виконуватися сторонами з моменту його підписання, але безпосередньо не надає новому власникові виняткових прав на знак для товарів і послуг (торгову марку)які переходять до нього лише з моменту державної реєстрації. Якщо така реєстрація не відбулася, особа, якій за договором передавалося право власності на знак для товарів і послуг (торгову марку), не придбаває права власника за свідченням України на знак для товарів і послуг. Також нова норма включена в пункт 83 постанови № 12. Встановлено, що у випадках коли предметом суперечки є продукти, що відрізняються тільки певним процентним співвідношенням хімічних елементів, не може вважатися належним дослідженням предмета позову лише дослідження, у тому числі експертне, відповідній документації (протоколів узгодження, сертифікатів, технічних умов і так далі). Для з'ясування питання про те, чи був використаний у відповідному продукті кожна ознака винаходу, включена в незалежний пункт формули по патенту згідно з описом останнього, за допомогою спеціальних знань має бути безпосередньо порівняний винахід позивача і продукт відповідача у справі, виготовлений з використанням винаходу по цьому патенту.
