Не так давно Верховний Суд України (далі - ВСУ) листом від 01.02.2013 р. узагальнив судову практику по розгляду цивільних справ про захист прав споживачів, розглянувши окремо захист прав громадян в контексті надання туристичних послуг.
У меншій мірі приділяючи увагу аналізу самих судових рішень, ми спробуємо узагальнити найбільш важливі діючі законодавчі норми про захист прав туристів як споживачів туристичних послуг в контексті судової практики 2009-2012 рр. у сфері туризму, позначеною у вищевідзначеному листі ВСУ.
Відмітимо, що крізь призму аргументів ВСУ вказується вирішення двох питань :
1) розмежування відповідальності між туроператором і турагентом за майнову і немайнову шкоду, заподіяну споживачеві туруслуг;
2) питання відшкодування шкоди при відмові туриста від послуг, оскільки при цьому відсутній туруслуга як така.
Нагадаємо, що дія Закону "Про захист прав споживачів" поширюється також і на правовідносини у сфері надання громадянам туристичних послуг. Про це говориться в Законі "Про туризм", який визначає, що за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов'язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов'язується його сплатити. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування перед туристом несе туроператор.
Керівний партнер АК "Правочин" Олександр Онищенко як адвокат, що має практику обслуговування декілька туристичних компаній, відмічає, що хоча і не усі проблемні питання правозастосування знайшли віддзеркалення в аналізі, але найбільш суттєва проблематика ВСУ все ж розкрита.
"Раніше на практиці доводилося зустрічатися з ситуаціями, коли із-за слабкого і неякісного юридичного оформлення взаємин між туроператором і турагентом дуже складно було визначити міру відповідальності кожного з них за шкоду, заподіяну туристові. Звичайно ж, "крайнім" виявлявся сам турист, який по суті страждає двічі : один раз від неякісної послуги, а другий раз - від правових, а часто і фактичних проблем, пов'язаних із стягненням матеріальної (і) моральної шкоди. Але на щастя, ця практика "пішла" з набуттям чинності Закону "Про внесення змін до Закону України "Про туризм"", стосовно надання туристичних послуг"- відмічає пан Онищенко.
Олександр Онищенко |
З іншого боку, юрист звертає увагу на те, що з цим Законом додалося відповідальності у туроператорів, які стали повною мірою відповідати перед туристом за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування.
Таким чином, за неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову і іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Крім того, на думку ВСУ, при розгляді справ вказаної категорії судам також слід враховувати положення Цивільного кодексу, згідно з якими до договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні стани договору про надання послуг, якщо інше не передбачене законом.
Тобто, виходячи з норм, відмічених ВСУ, за невиконання і за якість виконання зобов'язання за договором про реалізацію туристського продукту, ув'язненим турагентом як від імені туроператора, так і від свого імені, несе туроператор. Вказане положення відносно туристичного продукту діє незалежно від того, хто повинен надати ці послуги (звичайно, якщо іншим законом або нормативно-правовим актом не передбачено, що відповідальність перед туристом несе третя особа).
Цікавий акцент робить ВСУ у своєму аналізі на проблематику застосування Закону "Про захист прав споживачів" до правовідносин між туроператором (турагентом) і туристом, у рамках яких останній з яких-небудь причин відмовляється від послуги, тобто послуга фактично не надається.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 24 Закони "Про туризм" суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані надавати туристам необхідну і достовірну інформацію про туристичні послуги, права, обов'язки і правила поведінки туристів (екскурсантів)умови страхування, порядок відшкодування нанесених збитків, умови відмови від послуг, правила візового митного режиму, перетини державного кордону і іншу інформацію, передбачену справжнім Законом.
|
Антоніна Вениаминова |
При цьому на практиці, як відмічає адвокат АК "Юридичні традиції" Антоніна Вениаминоваспоживач не завжди має можливості належним чином оцінити пропозицію і зробити правильний висновок відносно якості послуги.
При цьому ВСУ відмічає, що згідно ч. 15 ст. 20 Закону "Про туризм" якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору на туристичне обслуговуванняпорядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом "Про захист прав споживачів".
На думку суду, в цьому випадку вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди слід виходити з визначених законодавцем понять "замовник" і "виконавець" (згідно з положеннями Цивільного кодексу). Тобто, якщо фізична особа уклала договір на туристичне обслуговування, між цією особою і туроператором виникли правовідносини, які регулюються Законом "Про туризм", і складовою частиною цих стосунків є зміна умов договору, його розірвання (відмови від виконання), невиконання або неналежне виконання (ст. 20 Закону "Про туризм").
На думку А. Вениаминовой, в таких випадках, напевно, було б доцільно тлумачити на користь споживача не лише нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами (ч. 8 ст. 18 Закон "Про захист прав споживачів"), але і нечітку або двозначну інформацію, представлену туроператорами споживачам туристичної послуги.
У листі ВСУ відзначається, що на правовідносини між туристом і туроператором у разі відмови туриста від отримання туристичного продукту поширюється дія Закону "Про захист прав споживачів".
На думку пан Онищенка, проблеми тут не убачаються взагалі, оскільки згідно із Законом "Про захист прав споживачів" (ст. 1) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати мул замовити продукцію для особистих потреб. Відповідно, наявність і надання туристичної послуги в даному випадку не має первинного значення, оскільки вже сам факт укладення туристом договору свідчить про його намір таку послугу замовити, а значить така фізична особа може розглядатися як споживач. У свою чергу на споживача послуг поширюється дія Закону "Про захист прав споживачів".
Розглядаючи негативні моменти листа ВСУ, адвокат АК "Юридичні традиції" Антонина Вениаминова відмічає, що оскільки ВСУ висловлює свою позицію відносно суперечливої судової практики з питань захисту прав споживачів туристичних послуг, тобто надії в майбутньому:
- отримати більше погоджену судову практику судів різних інстанцій по захисту прав споживачів туристичних послуг;
- чекати внесення змін до чинного законодавства, яке регулює надання туристичних послуг, зокрема, внесення змін до Закону "Про захист прав споживачів", аналогічно змінам в справжньому Законі, що стосуються договорів про надання кредиту (ст. 11 Закону);
- дочекатися постанови Пленуму ВСУ саме про практику застосування судами законодавства при вирішенні суперечок, пов'язаних із споживанням туристичних послуг.
У свою чергу, пані Вениаминова дає декілька порад туристам як споживачам туристичних послуг. Так, на думку юриста, для споживача туристичної послуги є важливим формування доказової бази. Якби позивач у справі мав в розпорядженні той каталог, по якому пропонувалася туристична послуга і в каталозі була б інформація, яка не відповідає дійсності, то, можливо, ВСУ підтвердив би рішення апеляційного суду. Так, бачиться, що наявність судової практики, як такий, увага ВСУ до справ по захисту споживачів туристичних послуг, ріст обсягу правових знань у населення України можливо вже скоро сформують у споживача розуміння необхідності формування доказової бази для захисту своїх прав заздалегідь.
