Вищий спеціалізований суд по розгляду цивільних і карних справ в листі від 16.01.2013 р. № 10-71/0/4-13 роз'яснив, що пункт 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексуяким встановлена заборона купівлі-продажу або іншого способу відчуження земельних ділянок з/х призначення, не поширюється на правовідносини спадкоємства земель іноземцями, оскільки положення ч. 4 ст. 81 ЗК, визначальне, що землі з/х призначення, прийняті в спадок іноземцями, а також особами без громадянства, впродовж року підлягають відчуженню, є імперативним.
Суд відмітив, що зміст ч. 4 ст. 81, ст. 145 ЗК допускає можливість придбання у спадок земельних ділянок з/х призначення іноземцями, але при цьому впродовж року такі особи зобов'язані здійснити їх відчуження, оскільки успадковані земельні ділянки з/х призначення не можуть знаходитися в приватній власності осіб без громадянства і іноземних громадян. У разі невиконання цієї вимоги настають передбачені пунктом "д" ст. 143 ЗК наслідки, а саме: право власності на земельну ділянку може бути примусово припинене за рішенням суду.
Враховуючи те, що право власності згідно ст. 125 ЗК виникає після отримання спадкоємцем земельної ділянки документу, що засвідчує право власності на земельну ділянку, і його держреєстрації, після чого на вказані правовідносини повністю поширюються гарантії права власності, те обчислення річного терміну "добровільного" відчуження слід починати з дати отримання іноземним громадянином або особою без громадянства держакту на право приватної власності на земельну ділянку.
Отже, за відсутності факту "добровільного" відчуження іноземним громадянином або особою без громадянства успадкованої земельної ділянки він підлягає примусовому відчуженню, яке здійснюється на підставі відповідного судового рішення. При цьому позивачем в справах про примусове відчуження успадкованих іноземцями або особами без громадянства земельних ділянок з/х призначення можуть бути відповідні органи прокуратури.
