Минулого тижня, 5 грудня, Українська асоціація видавців періодичної преси, видавництво "Юстиніан" і Українська асоціація медіа-юристів провели круглий стіл: "Проблеми цензури і вільного поширення інформації в ІНТЕРНЕТ-ЗМІ". Як повідомили на заході, приводом для його організації послужила судова справа, відповідачами по якому були видавництво "Юстиніан" і інтернет-ресурс "Українська правда", визнані, згідно з рішенням Печерського районного суду м. Києва, винними в поширенні інформації, що порочить честь, гідність і ділову репутацію деякого підприємства. Відмітимо, що така інформація була розміщена читачами вищезгаданих сайтів в зонах вільного доступу авторів - в гостьових книгах видань у вигляді коментарів і листів в редакцію. Як повідомили представники видавництва "Юстиніан", позивачем у цій справі виступило підприємство по вивезенню сміття. При цьому його уповноважені обличчя не намагалися врегулювати конфлікт в досудовому порядку.
Цікаво, що на початку судового розгляду одно з вимог до "Юстиніана" полягало в сплаті неотриманої вигоди у розмірі 0,5 млн. грн. Як повідомляють представники видавництва, задоволення цієї вимоги спричиняє за собою кінець видавництву. Вони вважають, що бажанням позивача було не стільки отримати кошти, скільки придбати ім'я, гудвіл і сайт.
Відмітимо, що в ході судового розгляду в першій інстанції позивач відмовився від матеріальних домагань. Але представники "Юстиніана" побоюються, що якщо рішення, яким визнаний певний факт (поширення інформації, що порочить честь, гідність і ділову репутацію), є, то потім його не треба буде доводити в суді, а лише пред'явити і господарський суд прийме рішення про стягнення певної суми. Таким чином, представники "Юстиніана" говорять про реальну загрозу знищення їх видавництва.
У свою чергу, Світлана Максимова звернула увагу на те, що матеріальні вимоги зникли, а суд залишив їх без розгляду після того, як юристи подали клопотання зобов'язати позивача надати копії господарських договорів, в яких вказані ціни на послуги, що надаються підприємством по вивезенню сміття, і балансову звітність.
Відмітимо, що вищезгадане рішення Печерський районний суд м. Києва прийняв, керуючись також постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 р., в п. 12 якого вказано: "Якщо автор поширеної інформації не відомий або його особу і місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщений вказаний інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість і умови для поширення недостовірної інформації".
На сьогодні подана апеляційна скарга на рішення Печерського суду.
За словами радника ЮФ "З.Т. Партнерс" Миколи Сірого, коли йдеться про регулювання в цій сфері, має місце поширений конфлікт базових правових регуляторів. "Чи треба захищати честь і гідність фізичної або юридичної особи? Безумовно, треба. Але на дорозі цього захисту стоять базові права і свободи особи. Також необхідно захищати право особи на свободу слова і поширення інформації"- відмітив. Н. Сірий.
Він вважає, що, формально посилаючись на постанову Пленуму, на виході завжди отримуєш неправильне рішення. "Коли ми говоримо про Інтернет і зони вільного доступу, то йдеться про інший спосіб спілкування, ніж той, який передбачений регуляторами про ЗМІ"- заявив Н. Сірий.
За його словами, коли йдеться про зону вільного доступу, то вона і функціонує як явище, що дає можливість людям за допомогою технологічного ресурсу спілкуватися так само, як вони безпосередньо спілкуються між собою, знаходячись в одній кімнаті. "З точки зору регуляторів треба акуратно до цього відноситися. Не можна застосовувати регулювання, яке може зламати це явище- упевнений Микола Сірий. - Важливо відмітити, що це інша сфера регулювання, що передбачає інші способи регулювання і інші гарантії функціонування інформації в цій сфері".
Процитувавши п. 12 згаданої постанови ВСУ, Н. Сірий зробив висновок, що судді узяли матеріальну норму, оскільки відповідальність визначена матеріальною нормою, перемішали її з процесуальною і послалися на Цивільний процесуальний кодекс. "Але річ у тому, що матеріальна норма - це сфера визначення норм юридичної відповідальності. Вже в цьому ми бачимо некоректність. У демократичному світі не пишуть коментарів до кодексів. Там з повагою відносяться до кожного конкретного випадку. До цього підходу ми повинні прийти. Ніякої автоматичної відповідальності власника сайту не може бути апріорі, згідно із загальними станами Цивільного кодексу, оскільки відповідає той, хто здійснив дію неправомірного характеру"- заявив Н. Сірий.
У свою чергу, екс-народний депутат України Володимир Стретович вважає, що наведення ладу в Інтернеті треба актуалізувати. "Необхідно врегулювати стосунки між користувачами, власниками і споживачами Інтернету. Постанова ВСУ, по суті, створила нову норму, що свідчить, що власник сайту - це той, хто поширював інформацію. Але я вважаю, що основою якої-небудь відповідальності є провина- відмітив В. Стретович. - Тому треба апелювати до Верховного Суду, щоб той вносив зміни у свою постанову".
В. Стретович вважає, що слід передбачити обов'язковість досудового врегулювання такої суперечки. Також він відмітив, що можна в Цивільному кодексі дописати нову главу, в якій визначити права і обов'язки користувачів, власників і споживачів Інтернету, а також їх відповідальність.
