На засіданні Правового клубу Центру комерційного права обговорили законопроект № 11029 відносно виконання господарських зобов'язань, який 2 жовтня був прийнятий парламентом і чекає підпису Президента (детальніше про проект читайте в матеріалі: Запропоновано визначити наслідки недійсності кредитного договору).
Передумовою появи цієї законодавчої ініціативи стала окрема ситуація, в якій опинився один з іноземних банків в Україні. В результаті декількох судових рішень, винесених всупереч практиці, що склалася, банк втратив забезпечення по багатомільйонним кредитом. Тому, щоб узабезпечити себе на майбутнє, фінустанови ініціювали внесення змін до законодавства, що, на їх думку, могли б посилити захист банків.
Більшість членів клубу дійшла висновку, що запропонована стаття ГК не приведе до поліпшення положення кредиторів, не забезпечить їх захисту, більше того - погіршить їх положення в порівнянні з чинним законодавством з багатьох причин. По-перше кредитор буде вимушений чекати добровільного виконання рішення суду, винесеного в його користь впродовж 30 днів замість того, щоб відразу обертати рішення до виконання через старанну службу. По-другеч.1 ст.1057-1 провокує до застосування у багатьох випадках невигідної для банків реституції (повернення сторін в первинний стан) як наслідки визнання кредитного договору недійсним. По реституції, позичальник поверне банку кредит, а банк вимушений буде повернути позичальникові сплачені відсотки, що навряд чи можна вважати справедливим, адже позичальник користувався кредитними коштами у свою користь і, ймовірно отримував прибуток. Так чому таке користування повинне залишитися неоплаченим? У чинному законодавстві існує інший, вигідніший для кредитора механізм захисту, закріплений в ст.1212 ГК ( негрунтовне збагачення). Застосування цього механізму дозволить банку і повернути тіло кредиту, і залишити в себе відсотки за користування ім. Отже, варто змушувати до обов'язкового застосування ст.216 ГКУ, як це передбачено ч.1 запропонованою ст.1057-1? Мабуть, що ні.
Крім того, існує цілий ряд більше насущних проблем, приміром, про фактичну можливість виконання судового рішення на користь кредитора. Це і необхідність отримання окремого судового рішення про звернення стягнення на закладене майно, і продаж державним виконавцем майна боржника за заниженою ціною, і пошук майна боржника, на яке можна обернути стягнення, і можливість боржника позбутися майна за час, що проходить з моменту ухвалення судового рішення проти нього до моменту арешту майна.
Члени клубу погодилися з тим, що негативні наслідки деяких з цих проблем могли б бути істотно зменшені шляхом введення інституту "законної запоруки": у разі прийняття судом рішення про стягнення з боржника грошей автоматично виникає запорука на усе майно боржника, що забезпечує зобов'язання по сплаті боргу; а якщо в судовому процесі про стягнення грошей був накладений арешт на майно відповідача, то такий арешт теж розглядається як запорука. При цьому слід передбачити можливість стягувача (позивача) зареєструвати таку запоруку у відповідних реєстрах для отримання пріоритету.
За інформацією Центру комерційного права.
Також читайте, що відносно проекту № 11029 думають експерти: старший партнер АК "Кравец, Новак і партнери" Ростислав Кравец ("Захопившись захистом кредиторів, в Україні зовсім забули про клієнтів фінустанов")а також старший радник АТ ЮФ "Василь Кисиль і Партнери" Вадим Беляневич і старший юрист компанії Олег Качмар ("Суди практично не визнають кредитні договори недійсними").
