Прийнятий Верховною Радою 2 жовтня 2012 року Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно виконання господарських зобов'язань" (законопроект № 11029) ще більше звужує права споживачів фінансових послуг.
Основні новації, які з'являться в спорах між позичальниками і кредиторамиу разі його підписання наступні:
- у випадку винесенні ухвал судом про недійсність кредитного договору суд зобов'язаний самостійно визначати розмір заборгованості позичальника перед кредитором;
- накладення арешту за заявою кредитора на майно боржника, що є забезпеченням кредиту;
- накладення арешту на майно, що є запорукою, у разі визнання договору запоруки недійсним;
- обмеження витрат, пов'язаних з організацією і проведенням публічних торгів у розмірі 5% від вартості реалізації майна.
При підготовці Закону до другого читання з нього були виключені умови, згідно яких накладення арешту на майно відбувалося тільки у випадку якщо позичальником є юридична особа або фізособа-підприємець. Тепер усі ці новації торкаються і фізичних осіб.
Метою цього документу було збільшення об'ємів кредитування. Яким образом це станеться і як вплине його вступ в силу на збільшення об'ємів кредитування і зниження процентних ставок - не зовсім зрозуміло. Фактично, цей документ не стільки вирішує проблеми, що створилися, скільки створює безліч нових, які приведуть до повного припинення кредитування в Україні. Приміром, яким чином суд визначатиме заборгованість при винесенні ухвали про недійсність кредитного договору у разі відсутності відповідних документів? Чи яким чином зніматимемося заборона із заставного майна, якщо сам договір запоруки визнаний не дійсним? Адже зовсім не рідкісні ситуації, коли підписи власників заставного майна підробляють, або цими договорами порушуються права третіх осіб або неповнолітніх дітей. При цьому власники заставного майна у більшості випадків не є безпосередніми позичальниками.
Якщо Закон вступить в силу, то фактично з моменту підписання з банком кредитного договору, забезпеченого запорукою, позичальник і заставник мають усі шанси втратити своє майно навіть при повному виконанні умов договору.
На практиці даний Закон фактично повністю знищив права клієнтів фінансових установ.
При цьому істотного поліпшення з поверненням заборгованості не станеться. Швидше за все, буде якраз навпаки. Так, сам арешт майна не вирішує питання повного погашення заборгованості. Іншого майна у позичальника немає, а наявне, в переважній більшості випадків не покриває суму заборгованості. При цьому в судовій практиці виведення майна з під запоруки зустрічається досить рідко.
Єдиним невеликим плюсом для кредиторів можна рахувати обмеження витрат, пов'язаних з організацією і проведенням публічних торгів у розмірі 5% від вартості реалізації майна. Хоча тут також можуть виникнути проблеми. Не зовсім ясно, що робити, якщо такі витрати перевищать пропонований ліміт.
Основна же проблемаяка з'явиться, торкнеться в першу чергу заставника (відмінного від позичальника) у разі визнання договору запоруки недійсним. Яким чином він зможе отримати своє майно назад, абсолютно не ясно.
Виходячи з ситуації, що склалася, на фінансовому ринку України, щоб уникнути повного краху фінансової системи і недопущення розвитку чергової схеми рейдерства, Президент зобов'язаний використовувати право ветоа у разі його підписання - негайної відміни наступним складом Верховної Ради.
Крім того, я би рекомендував сьогодні ні в якому разі не підписувати нових кредитних договорів і вступати у які-небудь відносини з фінансовими установами.
Цей Закон яскраво демонструє ситуацію про перетворенні захисту права клієнтів фінансових установ в Україні - у фарс.
Ростислав Кравецадвокат, керівний партнер АК "Кравец, Новак і партнери".
